1,255 читачів

Білоцерківці вшанували пам’ять Січових Стрільців на Лисоні

1

Минуло рівно сто років з того часу, як на горі Лисоня, що займає панівне становище біля міста Бережани, відбувся легендарний бій. Тоді в бій з російською імператорською армією, яка здійснювала прорив фронту (пізніше названий «Брусиловським»), вступив Легіон січових Стрільців. Це перша військова частина, яка була сформована з українців по національній ознаці. Вклонитися оборонцям Лисоні виїхали й білоцерківці з місцевої Станиці Братства ОУН-УПА.

До Бережан шлях неблизький, але ніхто не ремствував на незручності й тряску дорогу. Було на кого рівнятися, адже на чолі делегації був Теодор Дячун, 89-літній ветеран УПА. Він добре знає, як пам’ять про бій на Лисоні намагалися витерти з української пам’яті всі окупанти, які топтали нашу благословенну землю. Спочатку то були поляки, а потім Російська червона імперія. Та даремно, Лисоня була і є місцем для паломництва українських патріотів.

Далеко з шосе, від села Посухова, видно Хрест скорботи і слави Січовим Стрільцям. Густо всіяна верхівка Лисоні різноманітними автомобілями, а на її вершині дуже людно. Таборуються «Пласт» та інші патріотичні організації.

Широко представлена патріотична дитяча література. Ну де ще можна побачити дитячі віршовані казки легендарного Богдана Лепкого з дуже цікавими ілюстраціями Наталії Собкович? А в пам’яті спливають рядки іншої поезії видатного українця: «Чуєш, брате, мій?» Недаремно ця тужлива пісня стала народною і одним із символів січовиків. Тут таки й виставка фотодокументів про злочини комуністів в Україні та фотолітопис боротьби підпілля ОУН та героїчної УПА.

А тим часом починається молебень біля щойно розписаної каплички. Зняли на осонні кашкети комбатанти. Виструнчилися поряд із навпроти них ветерани сучасної війни за Незалежність, гордо застигли «пластуни». Всесвятійші отці освячують капличку. Там, якраз навпроти головного входу, іконописець зобразив кілька поколінь борців за волю України. А й справді, боротися за щастя рідної землі – святий обов’язок кожного.

Серед присутніх бачимо кількох знайомих, серед них і колишнього військовослужбовця 10-ї гірсько-штурмової бригади. Тарас обвішаний фотоапаратами й завзято працює. Навіть нас сфотографував. А проект у нього цікавий, працюють люди над туристичною привабливістю рідного краю. Всюди їздять: потягом, автомобілем, ровером.

А на гору виносять великий прапор країни і обласне начальство. Степан Барна, голова Тернопільської ОДА», «штовхає» промову. Потім гімн. Це потрібно було чути – кілька тисяч людей завзято співають «Ще не вмерла…» Ніякого Пономарьова та інших записаних солістів. Тільки вживу, тільки разом, щоб аж з Лисоні звуки покотилися. Ми під час Параду Вишиванок і Ланцюгу Єднання теж співаємо, але, повірте, виконання гімну нам ще потрібно вдосконалювати.

Поблизу сцени розкинувся ярмарок. Без шашлику-плову не обійшлося. Прикро, бо хотілося скуштувати автентичних регіональних страв. Якось в поганенькій вокзальній кав’ярні в Тернополі куштував грибну юшку. Сподобалося. Тож можна уявити, яка вона смачна в пристойних закладах, чи зварена під чистим небом. Не судилося. Поряд із казанами можна було придбати прикраси, глиняний посуд, а то й кашкет-«мазепинку». Охочі до зброї клацали затвором «трьохлінійки» Мосіна й ставали у войовничі пози перед об’єктивами фотокамер.

Мисливцям за автографами, чи селфі зі знаменитостями, теж було де розгулятися. Поважно усміхався у сиві вуса автор «Залишенця» й купи авантюрних романів, так і не пошанований Шевченківською премією Василь Шкляр. Поблизу нього готувався до вечірнього виступу поет і музикант Сергій Василюк.

А під горою готувалися до реконструкції бою під Лисонею реконструктори. Вчувши умовний сигнал, продавець «мазепинок» передав товар під нагляд напарнику і підхопивши «мосінку» побіг займати своє місце на «полі бою».

Останні інструкції, й учасники бою розійшлися по позиціях. Чути німецькі команди, розпорядження російською мовою, заклики «січовиків». Бойова достовірність мала вигляд дуже наївної, але «мовна політика» була дотримана. Хіба не чутно було густого російського мату, що геть неймовірно в фронтових умовах. Глядачі густо обліпили схили Лисоні, готуючись до видовища.

Ба-бах! Ба-бах! Вибухи, дим, піднята курява. Ведучий у гучномовець коментує перебіг бою. Лунають кулеметні черги, рушничні постріли, скупо бахкають гармати. Суне російська лава. От прорвано першу лінію оборони. Солдати закріплюються на нових позиціях.

Між ними снують фотографи з команд «реконструкторів», намагаючись зробити цікаві фото. На «бойовиську» з’являються командири і домовляються про перемир’я. Вояки відтягують «поранених». Знову сигнал до атаки й солдати кидаються один на одного. Та на відстані десяти метрів зупиняються. Ведучий каже, що в протистоянні ворожих армій наклало головами багато українців, які полягли за чужі інтереси. Тож потрібно вшанувати їх пам’ять і воювати тільки за свою незалежну країну. Воїни піднімають гвинтівки вгору і над Лисонею прокотився грім від рушничної сальви.

100 років тому на Лисоні відбулося відродження українського національного війська. Сьогодні бойовими діями на Савур-Могилі, в Ізваринському й Амвросієвському оточенні, в боях під Іловайськом і Дебальцевим, в обороні Луганського і Донецького аеропортів виковується й гартується національний оборонний меч. Сучасні герої продовжують славу січовиків, учасників Зимових походів, комбатантів УПА. Вони здобувають Незалежність і утверджують державу на рідній землі. Шануймо їх і підтримуймо, бо ще одного шансу історія може й не дати.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: