732 читачів

Гамлет. Від фарсу до жаху за три години

TSR Watermark - 3978

Ще коли на початку вересня була вивішена афіша про прем’єру «Гамлета» на будинку театру імені Садовського, на думку спали дві цитати, пов’язані з п’єсою. Їх завжди згадують в контексті постановок найзнаменитішого англійського драматурга. Перша про те «… а чи не пора нам, друзі, замахнутися на ВільЯма нашого Шекспіра». Другу так просто не вставиш, але смачно записав нащадок запорізьких козаків Гіляровський роздуми актора Василя Далматова про «нєврастєніка в трусіках».

Ставити «Гамлета» справа почесна, проте невдячна. Порівняння обов’язково будуть. Старше покоління згадає однойменний фільм киянина Григорія Козинцева з Інокентієм Смоктуновським. Інтелігенти середнього віку можуть пригадати фільми Дзефіреллі з несподіваним Мелом Гібсоном та Брани з Браною в головній ролі, а потім і Леся Матюгаль…, вибачте, Подерев’янського. Мілієнали навряд чи щось пригадають, хоча смартфон їм в допомогу, якщо вистачить наснаги і терпіння читати Шекспіра в гаджеті. За трохи більше, ніж чотириста років режисери показали нам багато інтерпретацій геніального «Гамлета». Знайти щось новеньке важко, але можливо. Людина ж є індивідуумом серед мільярдів собі подібних. Тарас Мазур може впевнено ставити собі «плюс» в графу «Успіх».

Несподіванка. Вінницький Гамлет дещо атиповий. Це не витончений інтроверт Смоктуновського і не гламурний естет Брани. Богдан Костюк – чоловік в тілі. Але хто пам’ятає автентичного Гамлета? Хіба що літературознавці та українські козаки середини 17-го століття, які знали, хто такий Одоацер і могли б пригадати зв’язки Подніпров’я з Данією та Норвегією. Богдан створив похмурий образ вельможі з Данії, у якого «витончені» манери троєщинської гопоти. Гамлет в перших сценах вистави емоційно програє всім персонажам, які діють на сцені. Але потім, взявши в руки складаний ножик, він відчуває себе набагато впевненіше і починає «тролити» не лише рідну матір, а й нещасну Офелію, Гільденстерна і Розенкранца, узурпатора в короні («Поранений олень реве і втікає!»), друга Лаерта, а актора Вольського, тобто Полонія (хм, а цікава аналогія з Гіляровським), то й взагалі зарізав. До того ж вправно так – чик-чик-чик. Богдан Костюк не був грубим норманом, не був «неврастеніком в трусіках». В своєму божевіллі, одягнутий в чорний класичний костюм, він нагадував спадкоємця дона кримінального клану, до якого вже виїхав кілер. Такого Гамлета ви ще не бачили.

TSR Watermark - 4036

Очікування. Актори старої школи впоралися зі своїм завданням. Розпуста, владо-, често- , сріблолюбство і марнославство, зрадництво – всю палітру людських ницих пристрастей і вад показано на сцені. За владу вб’ють, за насолоди зрадять, за стан в суспільстві – підкладуть доньку під власть імущих. Тобто з часів Шекспіра нічого не змінилося. Григорій Сиротюк, Анатолій Вольський відразливі в своїх образах, ніби свіжорозчавлені автомобілем жаби на шосе. А по-іншому і не можна. І не треба. А яка режисерська знахідка, коли Гамлет одним рухом руки показує матері-Кривцун і глядачам марноту марнот. Своєрідний катарсис немолодої жінки, хоча скільки там могло бути Гертруді років?..

Розчарування. Офелія збожеволіла і втопилася якось непомітно. Пішла собі тихенько у закрайсвіття, не завершивши флористичну композицію. Манірністю вона могла б посперечатися зі світськими левицями сьогодення і лише вряди-годи проривалися в Ольги Буги нотки людяності й переживання за долю Гамлета та батька. Якось непомітно промайнула Офелія на гіроскутері. Наче й побувала всюди, а наче й не вистачило її…

TSR Watermark - 4017

Атмосфера. Вистава, яка починалася як трагіфарс, поступово наповнювала залу липким відчуттям кошмару, що холодить спину за коміром і сковує ноги. Цьому сприяють сценографічні рішення. Мінімалістичні декорації, блідо-мертвий грим, монохромні костюми від Анни Духовичної. Нічого зайвого. Додумайте самі.

Всі знають, чим закінчиться вистава, проте розв’язка нетривіальна. І поєдинок між Лаертом і Гамлетом підхоплює і закручує в кривавому вирі всіх дійових осіб, «…потім за читанням Одкровення Йоанна Богослова, Антоніуса, Каріну, Йонсена, дівчину, коваля із дружиною забирає Смерть». Не потрібно порівнювати Тараса Мазура з голівудськими кінорежисерами. І так зрозуміло, що торувати свій шлях надзвичайно важко. Нехай режисер вибачить, але флер бергмановської школи відчувався. І всеперемагаюча Смерть урівняла і примирила всіх дійових осіб. І не промовлятимуть їхні вибілені часом щелепи прокльони і жарти, не крутитимуться в порожніх черепних коробках думки про помсту. І в цьому царстві небуття тоненьким промінчиком надії звучить голос Гораціо (Олексій Головач), який передає нам, ніби послання до живих, монолог Гамлета.

Ось це справжній режисерський сюрприз. І Тарас Мазур тепер може впевнено казати всім: «Я поставив ’’Гамлета’’!»

TSR Watermark - 4052




Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: