306 читачів

ГАННА РУЧАЙ: «Українця середнього класу так само мало цікавить Україна, як і ситого європейця»

ручай

​9 листопада ми відзначаємо День української писемності та мови. Під словом «ми» маємо на увазі всіх, хто не просто пише й розмовляє українською – нині цього недостатньо, аби наївно вважати, що війну за Україну на цьому фронті виграємо кількістю, – йдеться про тих, хто знає, любить, вдосконалює українську і відстоює її, утверджує рідне слово, щодня доводить його вагу, і силу, і важливість. Серед таких людей, безумовно, – письменниця, редактор і перекладач ГАННА РУЧАЙ (ТАМАРА КЛЮКІНА), добре відома українцям, які люблять читати своє, як автор низки романів, зокрема, «Духи міста», «Жіночий бокс», «Смугастий, мов життя», «На східному фронті є зміни» та інших. Останнім часом у Ганни Ручай додалося творчих справ: вона керує літературними студіями Білоцерківського міськрайонного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка. Пропонуємо вам, шановні читачі, інтерв’ю з письменницею, головною темою якого стало, звісно, українське слово.

  • Які є виклики та небезпеки для української мови? Чи потрібно сьогодні за неї боротися?

Викликів багато, як ніколи. І я не говорю про агресивний спротив тих, для кого «какая разніца, на каком язикє?». Тут відповідь однозначна: «Перш ніж нація помре, їй відбирає мову». Виклики навіть там, де більшість їх не помічає. Я говорю про сферу своєї діяльності — письменництво й редакторську справу. Наші молоді редактори мови не знають, і це не їхня провина. Вони виросли в російськомовному середовищі, практично не чули нічого, крім суржику й навчалися російською. Для них існує мова книжна, в поданні викладачів. Живої, справжньої української мови більшість із них у повсякденному житті практично ніколи не вживали. Тільки на офіційних заходах. В результаті ми творимо неживу, дерев’яну, книжну мову з самих лишень кальок і покручів на кшталт «читаючі», «працюючі», «нашумівші» тощо. Отут і криється найбільша небезпека. Тому на цій ділянці фронту точиться найвідповідальніша боротьба — проти смішних титрів на телебаченні, проти кальок у літературі й штампів у пресі. І редактор, письменник – боєць невидимого фронту. Робота в нього тяжка і невдячна, але воно того варте.

  • Українським письменникам важко познайомити читачів зі своєю творчістю?

Надзвичайно важко, тому що більшість українців читають російською. Та й українських письменників, які пишуть російською, в нас не бракує. Українською читають так звані «високочолі» — інтелігенція у великих містах, відсоток якої надто незначний. А щоб тебе прочитали «високочолі» — потрібно підключати популярні інтернет-ресурси, телебачення і т.п. Звісно, письменникові з провінції все це недоступне. Тому в нас безліч гарних письменників, просто невідомих широкому читачеві.

  • Український письменник має писати на теми національні, чи виходити за межі країни?

Письменник має писати про те, що йому болить, так я вважаю. Він має писати про те, що прагне висловити, що, на його думку, мусить зачепити людей, збудити певні емоції читача. І не має значення, будуть це національні теми чи вселюдські. Світова спільнота надто далека зараз від загальнолюдських цінностей — цілий світ поглинула ідеологія споживацтва. І це актуально для кожної країни.

  • Що, на вашу думку, загальмувало розвиток української літератури й кого ви вважаєте провідним письменником сучасності в Україні?

Не вважаю, що розвиток української літератури щось загальмувало. Вона розвивається далі, й дуже активно. Інша річ — у якому напрямку. Змінилися часи, пріоритети, ідеологія, надзвичайно змінився читач. Багато письменників узяли за взірець західні, європейські твори, зараз поклоняються авторам, що заслужили Букера, Пулітцера й т.п.(про Нобеля мовчу — то таки класика), намагаються писати в їх стилі, догоджати популістським смакам, багато з’явилося літературного «ширвжитку». Але таке було завжди й завжди буде. Час відсіє зайве, залишиться по-справжньому вартісне. А щодо видатних українських письменників, то для мене це Валерій Шевчук, Юрій Андрухович і Тарас Прохасько.

  •  Ми цікаві Європі? А чи цікаві самі собі?

Не скажу, що ми надто цікаві Європі. В плані смачних продуктів, інвестицій у агрокомплекс, дешевої робочої сили — можливо, та я на цьому мало знаюся. А ось із нашої культури Європа знає здебільшого лише вінок і вишиванку, й не тому, що ми не пропагуємо свою культуру, ми намагаємося це робити. Але основна маса європейських обивателів, як і раніше, не відділяє нас від Росії. Якщо там і є певна інформація про нас, то вона дуже обмежена й часто перекручена. Та ситого європейця так само мало цікавить будь-яка інша країна світу. Але страшне не це — українця з середнього класу (торгівця на ринку, таксиста, власника будь-якого сервісного підприємства) так само мало цікавить Україна і її інтереси, як і ситого європейського обивателя. Оце й страшно.

  • Ви могли б писати на замовлення?

Ні, однозначно не могла б. Замовити можна тему, але побоююсь, що мимоволі відхилилася б від неї. Пишеться те, що живе в душі. Це надто глибоко, життєві потреби туди не сягають.

  • Повинна бути в Україні державна підтримка книговидання та письменництва?

Книговиданню без державної підтримки вистояти в нинішніх умовах нереально. А ось із письменництвом складніше, тому що писати чи не писати, друкуватися чи не друкуватися — особиста справа кожного. Держава не витягне на своїх плечах кожного автора, який хоче щось сказати людям. У держави й без того купа проблем. А ось якщо держава підтримає видавців — у справді талановитих людей з’явиться шанс.

  • Що побажаєте літераторам-початківцям?

Звісно, натхнення, актуальних тем, лояльних видавців і широкого кола читачів. І ще — неквапливості, самокритичності й наполегливої роботи над собою. Не обов’язково з кожним свіжонаписаним твором мчати до видавця й платити, аби книжка будь-що вийшла якнайшвидше. Перша книжка — візитівка на все подальше творче життя, за нею вас оцінюватимуть, хоч би що ви написали потім. Усім молодим я кажу так: «Можна скільки завгодно ґвалтувати громадськість, доводити, що твоя книжка найкраща, та все одно має минути як мінімум 50 років, перш ніж неупереджений читач візьме до рук ту чи ту книжку і скаже, хто письменник, а хто так, погуляти вийшов».

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: