1,059 читачів

Печери, храми і два класики. Не рахуючи «Макдональдс»

OckN9G_0byY

Скільки вдома не сиди, а у мандри тягне. Проект «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії» не завершується з переміною пори року. Так, дощ холодний, зривається сніг, але що вони значать, коли серця юні й пригоди звуть в дорогу?

Цього разу ми мандрували Чернігівщиною. Сивий Чернігів зовсім не старий. Тобто років йому ого-го, більше тисячі. Дослідники кажуть – 1300, але можемо припустити, що стародавній літописець десь залишив більш давню пам’ятку про місто на Десні.

З нами вирушила у мандри і Надя Дума, переможець конкурсу читців поезії Івана Франка.

Так, «Молода Просвіта» підтримує таланти, а можливість побувати у музеях класиків української літератури і кіно Михайла Коцюбинського й Олександра Довженка – справжня насолода для любителя почитати.

Але не поспішаємо, до музеїв ще далеко. Та й до Чернігова неблизько, але автобус комфортний, друзі веселі, тож і час летить непомітно. Чернігів особливий тим, що не потрібно крутитися його вулицями, шукаючи історичні пам’ятки. Тільки в’їхав у місто, як тут таки перед очима виростає Катерининська церква. Збудована вона в стилі козацького бароко, пишна, гарна. Кошти на її будівництво дала козацька сім’я Лизогубів. Саме вони та наш земляк Іван Мазепа, були головними меценатами бурхливої розбудови українських міст часів Гетьманщини. Ну чим не привід для білоцерківців відвідати Чернігів?

Після висадки з автобуса рушили з оглядом Дітинцем. Одразу підійшли до гармат. Вони ніколи не стріляли, але мають грізний вигляд, хоча відполіровані до блиску тілами любителів гарного фото. Чернігівські дівчата іноді призначають побачення біля тринадцятої гармати. Не вірте цим сорокам, гармат всього дванадцять. Тож пошиєтеся в дурні або місцеві хулігани позбавлять вас тринадцятої зарплати. Втім, ні дівчат-вертихвосток, ні місцевої гопоти ми не бачили. Чернігів надзвичайно спокійне місто.

Але ні, вертихвосток ми таки зустріли. Купа рудувато-сірих білочок гасає парком. Вони такі гарнюні й досить вгодовані. Секрет їхнього гарного життя в дітворі. Маленькі чернігівці тягнуть рученята до потішних тваринок, а ті радо збігають по гіллю й стовбуру донизу, щоб вхопити під заливистий дитячий сміх цукерку, горішка чи сухарика.

Не минули ми і Кобзаря. Сидить на лаві молодий Тарас і думу гадає. А думи тяжкі були. Недаремно ж свого «Кобзаря» Шевченко написав зовсім молодим чоловіком. Але доля в нього була така, що і в молоді літа набачився стільки, що іншому і за все життя не набачитися. Лавка пам’ятнику аж блищить, як і пальці на руці бронзового поета. Це така прикмета, на щастя. В «Олександрії» теж народ любить на бронзовій лавці посидіти, і труть не пальці, а бороду китайця. Це всесвітній ритуал щось потерти. В Чигирині, між іншим, охорона відганяє туристів від металевого коня. Зрозуміло чому?

Чернігівські собори просто вражають. І Спасо-Преображенський, і Борисоглібський собори величні й ошатні. В першому видно особливості кладки плінфою. Всередині урочисто і дуже гарно. Вчені акуратно зняли в кількох місцях шари штукатурки і видно старовинні конструкції храму. І все б воно нічого, але бабця (таких купа тусує в УПЦ МП) з сичанням стала вимагати зняти рукавички. Що за приколи?

В Борисоглібському храмі немає пишних внутрішніх розписів. Церква була дуже поруйнована. Але зберігся фрагмент будівлі, яка була на місці храму до його спорудження. Що то було – ніхто не знає. Працівники музею пустили всіх на хори, звідки можна було подивитися з висоти на приміщення і помилуватися залишками старовинних фресок. Їх можна розрізнити в арках вікон.

Антонієві печери. Вони довгі, вузькі й таємничі. Багато з них закриті гратками, щоб необачні й легковажні туристи не заблукали у їхньому лабіринті. Бо тоді будуть ті горопахи відчувати себе героями книги про Тома Сойера. Том і Беккі Тетчер досить легко виплуталися, а от індіанець Джо… Але кого тоді турбувала доля індіанців? Не турбує і зараз.

Коли приїхали до П’ятницької церкви, то у нас виникло маленьке дежа-вю. Так-так, наш храм на Замковій горі підозріло схожий на цю архітектурну пам’ятку. Різниця в тім, що у нас муляж, а в Чернігові оригінал. Непобілений, як і має бути.

«Макдональдз». Ні слова. Юнь віддала належне фаст-фудівському меню, але ми пошукали інше місце для перекусу. Знайшли, буквально в кількох кроках. Ва-а-а-арении-и-и-ички-и-и… Смакота. І начинки досить цікаві: з картоплею і копченою куркою, з горохом і беконом, з… а поїдьте і спробуйте, тим паче там вибір страв задовольнить багатьох любителів смачненьких страв.

Тепер про літературу. Музей Коцюбинського дуже сподобався. Маємо з чим порівнювати, адже «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії» не один раз возили групи в музей пана Михайла у Вінниці. Будинок письменника зберігся. В ньому багато кімнат, в яких відтворено інтер’єр тієї доби. Є дуже багато речей письменника і його сім’ї. саме тут він створив свої найвідоміші твори. Саме сюди збиралися на літературні суботи його друзі, серед них і Павло Тичина. Є можливість замовити екскурсії різні по часу та інтенсивності. А ще сад. Чудовий сад з такою цікавинкою, як дернова канапа.

Рушаємо у Сосницю Там на нас чекають в музеї Довженка. Дорога рівненька і після насиченого мандрування Черніговом можна спокійнісінько подрімати. Минає година і ми зупиняємося перед тином за яким видно хату криту очеретом. Ніяких воріт – тільки перелаз. Добре, що ніхто ціпом по спині не б’є аж чотири рази. Навпаки, нам раді і подовжили на годину роботу музею.

В хаті Олександра Довженка безліч цікавих речей побуту столітньої давнини. Але якщо поїздити селами Полісся, то такі приспособи, як ступа, діжечка для збивання масла й ще деякі залишаються у вжитку. Ба, навіть колодязний журавель викликав подив у школярів. З сільської патріархальної атмосфери поринаємо в радянські долеламні часи. Ламала доля і Довженка. Страждав Олександр Петрович, рвався в Україну. Та не можна було сюди їхати. Тоді людина, тим паче така, як Довженко, була пташкою в клітці. А клітка не була із золота.

А наприкінці екскурсії ми переглянули фільм «Ягідка кохання». Легка комедія, але і вона дала уяву про талант режисера. З цими враженнями і рушили додому.

Мандруйте з нами. Пізнавайте Україну, її чарівності і таємниці з проектом «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії».

–  Враження від поїздки просто неймовірні. – ділиться враженнями учасник екскурсії Аня Агалієва. –  Я ніразу не пожалкувала про те, що поїхала. Більше всього мене вразив музей Олександра Довженка. Мені, як прихильниці його творчості, було дуже цікаво подивитись на те місце, де пройшов досить довгий період його життя. Діти та молодь повинні мандрувати Україною, та цікавитись тими, хто сприяв її культурному розвитку, ми повинні знати історію свого народу, інакше в нас не буде майбутнього і ми будемо просто деградувати…

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: