1,090 читачів

Повернення героїв 72 ОМБр. Кінець і початок. Епізод 12.

23213380_686379594892372_2474942338282535953_o

Ну от і все. Тиждень нічних очікувань, радісних емоцій, приємних тривог, нескінченних обіймів закінчився. Весь особовий склад 72 бригади повернувся в місця постійної дислокації. Бійці відпочивають, чепуряться, готуються до урочистого маршу.

Коли прийшло повідомлення, що ешелон прибуде о 4:30 ранку – ця новина викликала лише оптимістичні емоції. «Ха, легко, – подумали, мабуть, більшість із тих, хто зустрічав усі 12 потягів, – зробимо «дембельський акорд». І не дивно, що до залізничного вокзалу серед ночі сходилися пішки, приїздили на таксі десятки людей, які складалися в пункті призначення у сотні.

Але й військові не спали. Вулицями нічної Білої Церкви мчали виблискуючи маячками поліцейські машини, вмикаючи на перехрестях «крякалки». За ними, спалюючи більше літра дизельного пального на кілометр, важко сунули два МАЗ-337, які призначені для перевезення важкої гусеничної техніки. Від вантажного двору залізничної станції доносилися металеві звуки. Кипіла робота, адже потрібно розвезти бойову техніку по боксах. Навіть собаки втомилися валувати, хоча іноді хрипкий гавкіт пильного Бровка розбавляв какофонію мілітарних звуків.

На вокзалі панувала ейфорія. Радник міського голови Микола Антонюк вчергове переглядав зім’ятого листочка паперу із записаними на ньому номерами телефонів. Всі повідомлені, й сьогоднішня ніч стала останньою в організаційному марафоні урочистих зустрічей. Поряд стоїть «начальник освітніх закладів» (хоча правильно сказати «начальник управління освіти й науки») Юрій Петрик. Поки абсолютна більшість білоцерківців солодко сопли в своїх ліжечках, освітяни взяли на себе основний тягар зустрічей.

Цього разу до загальноосвітніх шкіл долучилися школи мистецтв. А коли заклади культури приєднуються таких подій, то чекай креативу. Він і був присутнім на плакатах. Чого вартий журавлиний ключ в мирному небі. Так і згадуються слова стрілецької пісні столітньої давнини: “Чуєш брате мій…” Напевно, материнські серця колективу школи мистецтв №1 (директор Леся Крижешевська-Павленко, син якої пішов на війну добровольцем) підказали сюжет для плакату. Проте ми всі віримо, що доля наших стрільців буде щасливою.

Вітер, дощ, глупа ніч не зупиняли педагогів, а головне білоцерківську юнь перед виконанням приємного обов’язку привітати героїв війни. Нехай не доспали, але отримали величезний заряд позитивних емоцій і патріотизму в свої серця.

Руслана Гончарова і Людмила Єсюк з Ради матерів і дружин учасників АТО вже по кілька разів встигли захрипнути, повністю втратити голос і вилікуватися. Вони переймаються, аби вистачило квітів, щоб всі стояли рівненько й кричали голосненько. Але народ і так готовий віддати все тепло воякам зі Сходу.

В 12-му ешелоні приїхали артилеристи з гаубицями 2С3. Здоровенна махіна мала грізний вигляд на платформі, хоча короткий ствол і був закритий брезентом. Разом з гармашами до до Білої Церкви прибули й зв’язківці. Всі вони проходять крізь живий коридор, під вишитими рушниками, стають на площі, слухають вітання. В привокзальних багатоповерхівках запалюються вогники у вікнах, а на багатьох балконах з’являються люди, спостерігаючи за радісною подією.

А потім… «А що ж тепер? – трохи розгублено питає Людмила Єсюк, – ми ж всі втягнулися. Стільки пережито…» Справді, є якесь спустошення після красиво виконаної роботи. Нічого, полежать рушники до перемоги, а квіти наростуть, щоб потрапити в руки українських лицарів.

У лицарів зараз свої турботи. Хтось прагне у відпустку, комусь потрібно ладнати техніку й озброєння. А є й інша дума, яку багато хто думає, але не висловлює вголос. А чи не зміниться влада в Україні й чи не будуть сьогоднішні герої завтра сидіти на лаві підсудних. Адже, якщо покласти руку на серце, законодавчо їхні героїчні вчинки не врегульовані. Й це один із найголовніших злочинів власть імущих. Маємо великі сподівання, що ворога буде названо ворогом, герої – героями, а війна в анали історії увійде як Російсько-українська. Без лукавих «АТО». Це наш обов’язок перед живими й загиблими героями.

Читайте також: «Київ» переноситься до Білої Церкви. Повернення героїв. Епізод 11

Реактивні «боги» теж вдома. Епізод 10

Боги теж мають професійне свято. Повернення героїв. Епізоди 8 та 9

Love Story на вокзалі або дощ кращий друг розвідки. Повернення героїв. Епізод 7

Шпигуни на вокзалі, свобода Юрія Дєточкіна й інші деталі повернення бійців додому. Епізод 6

Хто рано встає, тому день радість дає. 2-й мехбат 72 ОМБр повернувся з війни. Епізод 5

Мирний танковий вал накотився на Білу Церкву. Повернення. Епізод 4

Вони тримали легендарні «Бутівку» й «Зеніт». Повернення героїв. Епізод 3

Чорні запорожці повертаються з війни. Епізод 2

Чорна бригада повертається в Білу Церкву

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: