781 читачів

Соняхи, як обеліски. В Києві вшанували загиблих в російсько-українській війні

6

Чотири роки тому в Україні була розстріляна надія. В когось розстріляли сподівання на швидке завершення збройного конфлікту на Сході України й повернення додому, в інших – віру компетентність керівництва і невідворотнє правосуддя. У багатьох солдатів та офіцерів вбили наївну віру у те, що існує «слово честі» в армії Росії. Останніх, а насамперед бійців добровольчих батальйонів, вбивали тоді в полях та лісосмугах біля міста, назву якого мало хто знав. Іловайськ. Вшанувати пам’ять полеглих на розв’язаній Росією війні приїхала в Київ делегація з Білої Церкви.

3

Від часу загибелі вояків у пекельних «зелених коридорах» минуло чотири роки, але загибель підрозділів під Іловайськом і досі залишається найбільш трагічною історією російсько-української війни. Досі не названі винуватці тієї трагедії. Про деяких генералів бійці говорять з повагою, а інші є послами у Вірменії. Напевно, від гріха подалі. Але починаючи з 2015 року до Стіни пам’яті Михайлівського Золотоверхого собору приходять люди з соняхами в руках. Сонях тоді стали для когось порятунком, а для когось останнім жовтим квітом… А потім обеліском. І сотні зчорнілих й обгорілих тіл українських воїнів лежали між чорних, обгорілих соняхів.

1

Голова МАДФ «Циталель», волонтер місії «Евакуація 200» та один з фундаторів «Книги пам’яті» Павло Нєтьосов вибачається перед жінками і чоловіками, які тримають в руках портрети синів, чоловіків, братів: «Вибачте, що я стою перед вами, а вони присутні лише на портретах на стіні». Йому говорять слова подяки, адже за кілька тижнів була пророблена колосальна робота. Додано імена вояків, які загинули в 2017-18 роках, встановлено електронний термінал, до якого можна підійти і по прізвищу знайти всю інформацію про загиблого. Гроші на термінал збирали громадою, і виконували роботи по-волонтерськи.

IMG_6729

Скорботне обличчя було у і патріарха УПЦ КП Філарета. Він ніби проживав весь біль родичів загиблих. Правив службу урочисто, і люди вдячно шанували його. Освятив патріарх не лише Стіну пам’яті, а й хлопчаків-курсантів військових училищ, а також дав благословення всім присутнім на площі та Трьохсвятительській вулиці.

5

Багато було на площі бійців, які отримали страшні поранення в ті дні. В когось понівечене обличчя, в іншого вирвано шмат кістки з руки, а он іде вояк, в якого видні в розстебнутому комірі страшні шрами на тілі. Але вони тримаються, хоча найстрашніші шрами не на тілі, а в душі. Лунає гімн України. Добровольці прикладають кулак до серця. В тих серцях ще горить вогонь Іловайська.

2

Після відправи панахиди за загиблими, їхні рідні розбиваються на купки й діляться між собою останніми новинами. Ось стоять троє членів родин загиблих захисників Донецького аеропорту: Петро Зінич – брат Ігоря Зінича, Ніна Брановицька – мама Ігоря Брановицького і Ірина Зубкова – сестра Івана Зубкова. Всі ці «кіборги» були побратимами і посмертно їм присвоєно звання Герой України. Ніна Брановицька тримає в руках вишитий портрет сина. «Я раніше багато вишивала, а після загибелі Ігоря, мені ніби «відрізало», – говорить вона. – Але дівчина Ігоря запропонувала мені вишити портрет сина. Зробила комп’ютерну модель і я взялася до роботи. Тепер портрет Ігоря зі мною, а я знову взялася до рукоділля».

7

Ірина Зубкова розказує, що хотіла взяти на урочистості прапор батальйону, в якому служив брат і який тепер носить його ім’я, але зламався флагшток. Його не було чим закріпити, на порятунок прийшла ізоляційна стрічка, яка належала Івану Зубкову і яку вдома тримали як пам’ять. Батько Івана сказав: «Бери – це на благу справу». Тепер в сестри Героя найкращий прапор.

30

Площа поступово порожніє. Але всі, хто її покидає, підходять до «Блок-посту пам’яті» і дивляться на мапу району між Іловайськом і Старобешевим. Там мала бути дорога життя, а утворився коридор смерті. Спитати, чому так сталося не було в кого, бо не було на площі представників влади. Правда стане відомою. А до того часу цвістимуть в полях соняхи. Соняхи-обеліски.

DSC_0635

Волонтерська група «Час змін» висловлює подяку голові Білоцерківської РДА Геннадію Джегуру за відкритість до людського болю та надання транспорту для участі білоцерківців на урочистостях.

Сподобалася стаття? Найкращий “лайк” – 30 грн.
ПРИВАТБАНК 4731 2196 1016 1691 Климчук Костянтин
Кошти підуть на підтримку бійців ООС
Волонтерська група “Час Змін”

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: