1,045 читачів

«Сірий дощ» був сильнішим за зливу

13450042_1255636374453997_8244696310687077188_n

Сенсаційний виступ на вечорі пам’яті Євгена Потоцького


Надвечір 14 червня над Білою Церквою пронеслася стихія. Тихий вітерець різко змінився на заряди шквалу з дощем та градом, який ламав гілля дерев. Перехожі намагалися сховатися від дощу під парасолями й шукали захисту під деревами, поглядаючи в темне небо, а в цей час на масиві Леваневського в залі кав’ярні «Арка» звучав «Сірий дощ» Євгена Потоцького. І було на серці радісно і сумно…

Сумно від того, що Євгена Потоцького немає з нами вже 15 років. Саме 14 червня 2001 року його серце не витримало і зупинилося. Досі немає йому меморіальної дошки на будинку, де мешкав музикант, не проводиться фестиваль на його честь, не витримала критики ініціатива перейменувати в честь нього вулицю…

Радісно від того, що п’ятнадцять років друзі й колеги Потоцького збираються разом, щоб згадати цю непересічну людину, заграти його пісні. Бо на відміну від багатьох живих білоцерківських композиторів, пісні Євгена живуть, а не слугують ілюстрацією до слова «посередність».

Не порушили Євгенові друзі традицій живих виступів 14 червня. Стіни «Арки», мабуть, і не чули стільки гарної музики.

Це ж сейшн. До інструментів міг підійти будь-хто. Звичайно, якщо ця людина володіє хоч елементарними вміннями грати. Але примітивів там не було. Грали Професіонали. Дивлячись на цих людей, ніхто і не подумав, що вони запальні рокери і можуть видобувати з інструментів такі звуки, що застигаєш у захопленні. Сивуваті чоловіки свого часу були кумирами молоді й зірками культурного життя міста, яке було найбільш бурхливими в центральному парку на танцювальному майданчику.

null

А між виступами присутні ділилися спогадами про Євгена. «Його пісні слухали на Далекому Сході у Владивостоці, – казав один із гостей. – Привозили туди бобіни й «крутили» на вечірках. Усі просто шаліли від його музики. А це ж портове місто, там не було дефіциту із записами музикантів зі світовим ім’ям».

«Женя був непростою людиною. Його вчинки могли бути дуже ексцентричними. Непередбачуваний і, разом з тим, надзвичайний талант і ніжний лірик. Та вже й неважливо, яким був його характер, пісні його живуть і досі», – в серцях говорив інший.

Гітарист гурту «Странніки» Ігор Губрій був чи не найактивнішим на цьому святі живої музики. Він запрошував заграти, поділитися споминами про Потоцького, припрошував поділитися із журналістами секретами музичної майстерності музикантів, які були кумирами білоцерківської молоді 80-х років минулого століття.

А потім була справжня сенсація. До мікрофону підійшов скромний чоловік, який тихо сидів за столом й слухав музикантів і промовців. Розмови в залі поступово почали затихати. А чоловік заспівав «Сірий дощ», одну з найвідоміших пісень Євгена Потоцького. Це співав Костянтин Александров, бас-гітарист і вокаліст гурту «Странніки». Усі завмерли, бо Александрова біля мікрофона не було чути довгі роки. Він не виступав зі своїми колишніми колегами по гурту «Странніки», але тепер було зроблено виняток. І потрібно було чути, як мало не впала стеля кав’ярні «Арка» від захоплених вигуків. А підбадьорений Александров ще довго радував своїм співом присутніх.

Минає час. Старіють люди, та переживає ренесанс талант Євгена Потоцького. Все більше людей починають цікавитися його творчістю. Потоцького немає серед нас, але живуть його Пісні.

Більше фото в соцмережах: ФБ та ВК . Також чекайте на відеосюжет.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: