551 читачів

Тарасовими шляхами пізнавали Україну разом з Білоцерківською “Просвітою”

3

Знову й знову кличуть і манять до себе чарівні куточки України. Тож ласкавий недільний ранок зустрічаємо в умовленому місці. Рушаємо на Подніпров’я де жив, творив і спочиває батько українців Тарас Шевченко в рамках просвітянської програми «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії». Білоцерківська «Молода Просвіта» подорожує завжди цікаво й завжди українськими історичними місцями.

Ви коли небудь доганяли дощик? Ми – так. І ці перегони були приємними, оскільки винагородою у цих дружніх змаганнях була неймовірна свіжість та прозорість повітря літнього ранку, особливо коли зупинилися зробити кілька знімків на лоні природи, трохи не доїхавши Канева. Розкішні краєвиди, чудове синє небо й неймовірний запах озону настояного на ароматах різнотрав’я.

16

Після природи фотосесія із мілітарним залізом. Гармати, броньові машини, навіть літак з бронепотягом є. Діти так і сипонули на техніку та й дорослі не відставали. От би й далі так використовувати в світі зброю – для випробування навичок «зброєлазання», а не для війн.

2

Підйом на Тарасову гору дався легко. Хтось просто вискочив на вершечок, хтось рахував сходи. Перед тим спритні бабусі встигли нагадати, що неправильно йти до Шевченка без квітів. Але це непорозуміння можна було виправити, придбавши в них букетика за 10 гривень. Експозиція в музеї змінилася. Багато уваги приділив екскурсовод Шевченку, як художнику, а от аналізу його поетичного доробку, чому його висилали з України в дикі степи та вплив на формування нації не було. Дивно… Завершили огляд експозиції прослуханим віршем «Чернець», який прямо в музеї прочитала Аня Агалієва, яка перемогла цьогоріч у білоцерківському дитячому конкурсі читців-декламаторів творів Тараса Шевченка.

Після екскурсії в приміщенні погуляли Тарасовою горою. Поклали квіти до ніг Кобзаря, віддали шану Олексі Гірнику, побродили між струнких дубочків, помилувалися Дніпром з високих круч. Спустившись долу, мали змогу придбати сувеніри на численних ятках з дерев’яно-порцеляново-паперовим крамом. Тут вам і туристичні мапи, й дерев’яні шаблюки з булавами, різноманітні кухлики-дзвоники, магнітики на холодильник, книги. Можна було потратити вільний час на торг, а можна було перекусити з чарівним видом на Дніпро.

Дорогою в Переяслав зупинилися біля Канівського водосховища. Сидить величний кобзар, розвиває вітер чуприну, наче вдивляються за горизонт невидючі очі, бо хто б міг з тих людей передбачити, що землю родючу, землю українську московські зайди не лише відберуть, а й затоплять? Котить каламутні, зацвілі хвилі Дніпро над колишньою Січчю, під водою залишилися родючі поля, хитромудро покручені козацькі ходи в заплавах…

4

Переяслав – місто-унікум, а його музей народної архітектури просто перлина. Позитивні емоції від відвідування просто переповнювали нас. Яна навіть не стрималася: «Я – в нірвані!» І для того не потрібно шукати Шамбалу (тим паче лазурнянську). Просто набираєте в пошуковику «Мандри Україною. Патріотичні екскурсії» й отримуєте море задоволення.

7

Музей під відкритим небом. Ні, не так. Музей затишно розташовано в лісочку й свіже повітря просто п’янить. Переяславські екскурсоводи показали нам житла періоду Русі, ХІХ століття, познайомили з особливостями архітектури і побуту на Подніпров’ї. А ще ми побачили житло, в якому мешкали люди 15000 років тому.

11

І це ще не все. Адже на території музею в окремих приміщеннях є експозиції з історії космонавтики, сільського гужового транспорту, хліба тощо. Їхати в Переяслав потрібно на день, а то й більше.

14

9

6

До речі, про п’янить. Алкоголю на території немає. А от квас смачний і освіжаючий. Вареники, як на автора, дорогуваті, але опецькуваті як дирижабль графа Цеппеліна. П’ять штук на порцію за 40 гривень.

З території не хотілося виходити. Хотілося бродити тінистими алеями, сидіти на дерев’яних лавах, поки дітвора гасає по сільському майдану та катається на гойдалках, а то й просто вмоститися на травичку горілиць й нескінченно довго дивитися в синє, безкрає небо. Казали ж, нірвана.

5

15

Та час рушати додому. До Білої Церкви докотилися без пригод, якщо не вважати за таку «тягнучку» в Борисполі. А на під’їзді до нашого міста побачили ще одну дивовижу – автомобільний затор довжиною з десяток кілометрів, але то вже інша, не туристична, а корупційна історія.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: