1,918 читачів

Таємна зустріч першого ешелону

50558655_944881135708882_3031992013256916992_o

Цілком таємно! Не розголошувати! Не згадувати! Не писати! Такими були суворі «директиви» в соціальних мережах збоку співробітників оперативного командування «Північ». Нічні дзвінки. Застереження в месенджерах… За таких умов білоцерківці зустрічали бійців 72-ї бригади вперше.

– Я – Юра…
– Який Юра?
– Прес-служба бригади. Приберіть анонс у ФБ.
– Ми його поширили зі сторінки міськради. Телефонуйте туди!

Така розмова відбулася вночі. Ми чекаємо на приїзд Майї Фофанової. Вона їде зустрічати свого колишнього учня Євгена Кондратенка. Разом з нею і батько офіцера. Дорогою підбирають і нас – волонтерів.

Укрзалізниця завжди дбала про людей. Так і цієї ночі вона створила всі умови, аби люди якомога довше могли поспілкуватися між собою, згадати минулі зустрічі, обговорити новини. Часу було більше ніж досить, бо ешелон затримався в дорозі на три години. Ми за спілкування, але проти того, щоб вояків «маринувати» на вузлових станціях. В залі очікування бачимо радника міського голови Миколу Антонюка, секретаря Білоцерківської міськради Вадима Кошеля, начальника управління освіти і науки Юрія Петрика. Знайомі всі обличчя.

Серед тих, хто зустрічає, бродить чоловік в химерному напіввійськовому одязі. Навіть не потрібно бути дуже проникливим, щоб зрозуміти, що в нього «не всі вдома». Проте йому вистачає глузду «стріляти» по кілька гривень у тих, хто прийшов на вокзал. Але в людей настрій піднесений і дрібний шантажист викликає не обурення, а легку прикрість.

З’являється міський голова. Переміщується від групи до групи, вітається, перекидається кількома словами. Виявляється, не всі його впізнають в джинсах та кашкеті… До радника міського голови підходять з питаннями про прибуття потягу. Час від часу відбуваються короткі наради. Всі чекають.

Нарешті гучномовець оголошує про прибуття ешелону на першу колію. В 2017 році шикування відбувалося на площі для стоянки автомобілів, але наразі вона забита транспортними засобами. З темряви насувається громада локомотиву, машиніст якого дає кілька вітальних гудків. Відстукуючи розмірений ритм на стиках рейок, пропливають платформи з БМП, вантажівками, санітарними машинами. В полі зору з’явилися пасажирські вагони. Потяг стає і солдати виходять на перон. Тим часом жіноцтво розтягує традиційні рушники для проходження під ними батальйонної колони. До прибулих підходить чоловік. Когось впізнає. Короткі, але радісні обійми.

Батальйон вишикувано і дана команда на вимарш. Підрозділи карбують крок і зупиняються. Весь час оркестр грає козацькі і маршові мелодії. Колона розвертається, починається урочистий момент привітань. Комбат доповідає про прибуття. Отримує хліб-сіль. Лунає Гімн України. Дуже приємно слухати нове військове вітання: «Слава Україні! Героям Слава!» Нарешті лунає команда: «Розійдись!» і вояки потрапляють в обійми рідних.

Майя Фофанова обіймає свого учня. Євген високий і статний офіцер. Вчителька може пишатися ним.

50510640_944880409042288_1677044137628532736_o

Ми бачили його у Волновасі, Авдіївці і знаємо про нелегку службу. Втома потроху опановує тілом і ми збираємося додому, аж тут… Сюрприз! Олександр, мінометник 2 батальйону. Півроку тому ми приїздили до нього в Троїцьке. Привезли зварювальний апарат, кутову шліфмашинку, електроди.

Обіймаємося. Тоді було спекотне літо, а тут хоч і відлига та все ж зима. «Завдяки вам всі міномети було відремонтовано, – широко посміхається Олександр, – дякуємо за допомогу. А от ваше прохання про експонат для музею виконати не вдалося. Прострілений дорожній знак зняти не змогли…» Ой, та які клопоти! Ми інших експонатів назбираємо. А от що бачимо знайомих живими і здоровими – це найбільша радість. Відпочивайте, дорогенькі.

Перший прийшов. Будемо зустрічати другий ешелон. Цілком таємно!

Більше фото тут

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: