1,758 читачів

Чорна бригада повертається в Білу Церкву

22792316_683352671861731_7473708010054296510_o

Перший прийшов!!! Підрозділи 72 ОМБР імені Чорних запорожців повертаються в пункт постійної дислокації. Сьогодні вночі Біла Церква зустрічала 1-й батальйон прославленої бригади. На пероні, назважаючи на пізній час, людно. Чимало людей чергують на вокзалі вже дві години, боячись пропустити прибуття ешелону. «Мені тільки но подзвонили, що потяг рушив з Миронівки, – заклопотано каже радник міського голови Микола Антонюк, – ви ж самі знаєте, що він йшов поза розкладом і зазвичай потрібно враховувати затримки на вузлових станціях. Ми ж разом з вами не один такий ешелон зустріли».

Надворі тепла і волога ніч. В мерехтливому світлі вокзальних ліхтарів видно приготування до зустрічі. Монтується звукопідсилювальна апаратура, сновигають по вокзальній території зі штативами на плечах оператори телеканалів, шукаючи місця для найбільш вдалого ракурсу. На пероні проводиться репетиція зустрічі. По команді розгортаються рушники і здіймаються вгору. Маленьке хлопча робить кілька забігів під ними. Він разом з мамою зустрічає татка. Мама радісно посміхається і зовсім не протестує, коли її фотографують: «Ой! А я не сподівалася на фото. Синку! Біжи сюди, разом сфотографуємося!» Але в малого продовжується «вишиванковий забіг».

Аж ось і старі знайомі. Зокрема Руслан Єсюк, мінометник, який з перших днів війни перебував на Сході й був не в одному бою. Стоїмо, ділимося враженнями, згадуємо минуле. «Такої ж, тільки більш холодної березневої ночі ми рушили в Луганську область. Не було нічого з спорядження, вже не кажучи про «броніки». Тільки станемо на позицію, як команда: «Переміститися на іншу!» Тягнемося. Найяскравіші спогади від того, як було в одному бою під Амвросієвкою. Тоді «зарядили» дощі, а нам на вдавалося зарядити міномети, щоб вистрелити у відповідь. Офіцер кричить: «Вогонь!!!», а в нас заряди відсиріли. Міна не виходить. Кричимо: «Командире «аборт»!» Офіцер матюкається, бо разом потрібно «абортувати» кілька «стволів». Тобто під ворожим обстрілом розбираємо міномет, помаленьку нахиляємо, а офіцер ловить в долоні важкенну міну. Якщо носик міни торкнеться землі – всім хана. Піймав і тут же солдат накручує ковпачка. Тепер все – міна на запобіжнику. Тож навколо хурчить, а ми довбаємося з мінометами. Знайшли сухі ящики, закидуємо і… пішла міна! Крик радості на батареї у всіх так і рвався. А другий раз велика радість була, як наші дружини приїхали. Обстріл ледь закінчився, а вони «бусом» випхались на позицію. Мене визвали, я як побачив Людмилу то радів і сердився одночасно!»

Аж ось всі захвилювалися, бо вдалині з’явилося світло прожектора тепловоза. Коли ешелон з військовою технікою й особовим складом втягувався довгою змією до вокзалу, з гучномовців пролунало: «Увага прибуває вантажний потяг!» Це викликало обурення у багатьох зустрічаючих. Міська влада пообіцяла вплинути на залізничників, щоб вони знали, як ПРАВИЛЬНО і ЯКИМИ СЛОВАМИ потрібно вітати героїв України.

Бійці виходять на перон і потрапляють в обійми і море оплесків. Якийсь екзальтований чоловік відкорковує шампанське і починає обливати прибулих вином, як гонщиків на подіумі «Формули-1». Ось в об’єктив фотоапарату потрапляє мама з хлопчиком. Вони в міцних обіймах кремезного чоловіка в камуфляжі. На шиї військового тендітні жіночі руки і малесенькі дитячі. Просто хвилі щастя і радості відходять від цієї сім’ї.

22792331_683349398528725_830100072471718362_o

А ось й інша ситуація – вояк привіз додому котика. Не кинув фронтову тваринку, яка допомагала бути людиною в на тій війні.

Батальйон тримав оборону і гостро контратакував на позиціях промислової зони Авдіївки, легендарної «Промки». Тому багато хто з вояків мав на рукаві шеврон «Промберги». Військові трохи знічені такою увагою городян, хоча вони вже не раз поверталися в Білу Церкву звитяжцями. Багато знайомих облич. Ось вчителька ЗОШ №1 Майя Фофанова поряд свого учня Євгена Кондратенка. Біля кремезного хлопця стоїть батько. Їх фотографує Анна Лісовол, завуч цієї ж школи. «Дякую за допомогу і підтримку!» – чую на свою адресу подяку від Жені. Так, приїздила волонтерська група “Час Змін” до нього неодноразово. І під Волноваху і в Авдіївку.

Читайте також: Волонтерська поїздка з гумором і не без моралі…

А люди створили справжнє свято на вокзалі. Воякам вручали квіти і повітряні кульки, організували коридор слави під велетенськими вишитими рушниками і зустрічали невпинним: «Слава Україні! Героям слава!»

Нарешті шикування батальйону і мітинг. Урочистості короткі. Слова подяки. Ніхто не говорить розлого. Справжні урочистості будуть трохи згодом, коли бригада вся прибуде в пункт постійної дислокації. Гімн, хвилина мовчання за полеглими і військовослужбовці знову опиняються у розпорядженні. Тільки цього разу не командирів, а дружин, дітей, батьків, рідних, бойових побратимів. Вони це заслужили. А тим часом готуймося до зустрічі решти героїв. Сьогодні очікуймо на наступний ешелон!

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: