4,090 читачів

Легендарна вистава повертається на білоцерківську сцену

Тарас Мазур 2

Близько п’яти років білоцерківці не бачили чудової, пронизливої і неймовірно доброї вистави «Тев’є-молочник» («Поминальна молитва»). Драматургу Григорію Горіну вдалося створити незабутню п’єсу за мотивами оповідань письменника Шолом-Алейхема, сповнену оригінальним єврейським гумором і типовими сценами з життя євреїв в невеликих містечках і селах Подніпрянщини.

Саме вистава «Тев’є-молочник» була однією із тих, з якою Київський обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського  підтверджував статус «Академічного». Але через сімейні обставини режисер Тарас Мазур залишив білоцерківський театр і переїхав жити та працювати до Севастополя, а “Поминальна молитва” зійшла зі сцени нашого театру. Анексія Криму перекреслила подальшу кар’єру  режисера в Севастопольському театрі ім.Луначарського, звідки йому, активному учаснику Євромайдану, довелося звільнятися і евакуюватися з Криму через загрозу життю. Тарас Мазур відчув усі “принади” долі переселенця, довго шукав роботу в Києві, але, на щастя, працевлаштувався за фахом у Вінниці і своїми постановками «Моя чарівна леді» й, особливо, «Народний Малахій» розвинув свій непересічний талант. Тож коли з’явилася інформація, що художній керівник театру В’ячеслав Усков запросив Тараса Мазура відновити «Поминалку», білоцерківські театрали почали рахувати дні до прем’єри…

А тим часом за лаштунками… Дозвіл потрапити на репетицію отримали легко. «Коли режисеру буде зручно, тоді й приходьте! – гостинно відчинив двері театру В’ячеслав Усков. – Знімайте, спілкуйтеся! Є три причини, чому театр відновлює виставу. Перша – це дуже класний матеріал, там є що грати акторам. Кожен образ виписаний по-театральному, з розвитком. Шолом-Алейхем великий драматург і письменник. А мені хочеться, щоб актори працювали в образах, де є глибина. Друга причина – глядачі захотіли цю виставу, а якщо глядач хоче, то ми повинні зробити. І третя причина – театр дуже заскучив за Тарасом Володимировичем. У нас в колективі багато нових людей. Мені хочеться, щоб актори з ним попрацювали. Ось це і є складові відновлення вистави. Я думаю, що ті люди, які пам’ятають стару постановку, переглянуть виставу й відкриють її для себе по-новому».

Сам керівник теж в клопотах, бо саксаганці рушають на гастролі в Херсонську область. Це викликає певні труднощі в репетиційному процесі, бо кілька виконавців, задіяних у «Тев’є», будуть в турі. Проте це ніяким чином не може завадити підготовці до прем’єри. На допомогу приходять їхні колеги і помічник режисера, які підігрують своїм колегам. Не цурається епізодичних виходів на сцену для виконання маленьких ролей і режисер.

За кілька хвилин до початку роботи майже весь склад акторів перебуває в «курилці». Ні, палять не всі, хтось тримає посудини з кавою, але, мабуть, так заведено збиратися. Серед присутніх є як впізнаванні обличчя, так і нам малознайомі люди.

В план репетиції вносяться зміни й вирішено, що сьогодні буде контрольний «прогон». Артисти з’являються на сцені. Хтось в своєму повсякденному одязі, хтось в репетиційному взутті і трико. «Ми так не любимо коли нас фотографують в такому вигляді», – тихенько ділиться з нами думками Ганна Кузьмінова, одна з дочок головного героя. Проте працює без оглядки на цю обставину. Професіонали!

Хава читає книжку

Тож актори в шортах, джинсах і футболках перевтілюються в обивателів села Анатівка. Крутиться за попа, раббина і урядника Роман Вдовика. Він у виставі задіяний епізодично, але його ролі дуже колоритні.

Роман Вдовика

Кожен з людей на сцені переживає за успіх справи. В когось в руках уявний реквізит. Тарас Мазур після невеликого епізоду вмощується в залі, де в зручних фотелях сидять і захоплено дивляться на сцену кілька дітлахів. Коли в епізоді в корчмі лунає «Лехайм!» («Будьмо!») вони сміються й повторюють це доросле слово. «Тут якось не по музиці,» – сплескує руками Олексій Головач руками й звукооператор швиденько усуває недолік.

Такі робочі моменти виникають регулярно і їх усувають моментально. Із залу час від часу лунає голос Тараса Мазура, який не лише керує акторами, а й підказує їм репліки, знаючи текст п’єси напам’ять: Рєбята, стапе! Тев’є йде, а ви куди в цей час стіл прете?! О, тепер йдіть вже! Зойка, а ти хіба під цю музику виходиш? Вовка, міняй трек!» Трек міняється, обстановка на сцені також. Тексту насправді багато і запам’ятати його важко. Акторам доводиться викладатися на сцені не лише морально, а й фізично. Потрібно чітко слідувати режисерським задумам і шукати правильну інтонацію. Тут вже не сфальшивиш і не зімпровізуєш, оскільки гумор Шолом-Алейхема побудований на афоризмах і грі слів. Якщо «випаде» слово чи емоція, репліка буде просто безглуздою. «Текст вивчи, – знову кричить режисер цього разу Головачу, – а то такого намолов…» Той не ображається, а повернувшись із-за лаштунків напівжартома запитує: «А ви помітили, що намолов?» Потім показує великого пальця на знак згоди й знову заскакує за лаштунки.

Олексій Головач

Невдовзі він вже в залі сидить і усуває недолік, чекаючи свого виходу. Актори починають трохи «перегравати» зі сміхом, але швидко розбираються в ситуації. Великих пауз в репетиції, пов’язаних з огріхами майже немає. Актори швидко проговорюють спірні моменти, коригують репліки й черговість дій на сцені.

Перерва. Знову гомонить «курилка». Хтось перечитує повідомлення в смартфоні, хтось з насолодою пускає дим, а режисер і тут працює з колективом, розмахує руками, пояснює своє бачення.

Курилка 2

Повз нас прямує Антон Пилипейченко. В нього роль особлива і в гримі його ви навряд чи впізнаєте. Але у відведений йому час Антон грає переконливо. «В мене важка роль і такий досвід для мене перший, – говорить актор, – її я хотів би зіграти, але років так через двадцять. Ми ростемо з тими ролями, які граємо, хоча в нас є певний багаж в тому, що актори спостерігають життя навколо. І ці спостереження ми вокористовуємо. Матеріал цієї вистави дуже важкий, але напрочуд цікавий. Григорій Горін один з моїх улюблених драматургів і його «Поминальна молитва» для мене на першому місці. Її я переглядав і в харківському театрі, і мій вчитель грав у постановці, тож коли Тарас Володимирович запропонував мені роль, я ні хвилини не вагався. Вживаючись в роль, спостерігав за літніми людьми, їхньою поведінкою, тож мій герой збірний персонаж. Добре, що режисер дає простір для імпровізації і не вимагає діяти по «лекалам».

Антон Пилипейченко

Тут же ми бачимо й Івана Калініченка. Його Тев’є пам’ятають не лише білоцерківці, а й кияни та багато глядачів з інших міст України. «Я сподіваюся на успіх вистави, – ділиться враженнями від репетиції виконавець головної ролі. –  бо якщо порівнювати з першою версією, то тепер є дещо нове. Нам хочеться зробити людей кращими, тема у виставі піднята така, що хвилює нас і в сьогоденні».

Сцена

Починається друга половина репетиції. На сцені рейвах чи то пак погром. Прямо під час весілля. Погромників-люмпаків не вистачає і тут на сцену вибігає режисер. Він вихоплюється на табурет. В руках рогатина. Тарас «штовхає» в порожній зал «рєчугу». Хтось з колективу йому підігрує: «Крим наш!» Якщо Тарас Мазур одягне чорносотенців у російський камуфляж, то це буде хохма в його стилі. А для глядачів шок.

Бувають в артистів моменти, коли їхні таланти нікому не потрібні. «Як так?» – подумає збитий з пантелику цим твердженням читач. А так! На сцені відпрацьовується епізод із горщиком супу. Зрештою суп пролито, а доньки-бешкетниці починають поводитися ніби нічого не сталося, наспівуючи музичну тему, аж заслухаєшся. Режисер цим незадоволений: – Дівчата, тут потрібно фальшиво співати! Задовбали ви своїм вокалом!!! Із-за лаштунків починають лунати звуки, схожі на концерт зведеного дворового хору котів під час березневих гастролей. Дівчата обертаються: – Дякуємо за майстер-клас! А-а-а-а-а-а-а-а!!!!!!! (намагаються «фальшивити» дочки молочника)

Час невблаганний і репетиція поступово наближається до завершення. Актори ще тримають темп, але і їм важко. Частіше трапляються паузи, що й не дивно, бо потрібно знайти оптимальне їхнє розміщення на сцені, інтонацію та міміку: – … працюйте на сцену, що ви весь час туди… – Та я до дуба… – Та ну його, того дуба! – То нехай засихає!

Закінчується «прогон». Гасне світло в залі, розходяться у своїх справах виконавці. Декому вже за кілька годин виходити на сцену грати в інших виставах. Людмила Мерва втомлено присіла в глядацькому залі: «Важко проводити репетицію, коли половина виконавців поїхала на гастролі. Можна поспівчувати нам і режисерові, складно працювати в таких умовах. Знаєте, в мене завтра «Баба Прися», там тексту дуже багато, маю націлитися на «Бабу Присю». Але це щастя, що у нас багато вистав і ми у них задіяні. Немає нічого гіршого, ніж простій в театрі. Я була напевно найщасливішою людиною, коли дізналася, що «Тев’є-молочник» повертається. Минула постановка залишилася недоспіваною піснею. Тепер, коли Тарас Володимирович повернувся, я маю сподівання, що вона доспівається».

5

Тарас Мазур акуратно виходить на вулицю. Йому доводиться лавірувати між артистами балету, які проводять репетицію в фойє, притискатися до стіни в тісному коридорі театру, коли хтось біжить з кавою в руках після короткої паузи на відпочинок. У відчинених дверях театральних цехів можна побачити роботу того великого колективу, який забезпечує постановку костюмами, декораціями, реквізитом, світлом, звуком тощо. Всі складові мають бути направлені рукою режисера на досягнення цілі – захвату глядацького залу, його вдячності. «Є певна циклічність подій, – втомлено говорить на виході з театру режисер Тарас Мазур, – колись ця вистава була однією з провідних і дуже приємно, що колектив зрадів роботі над нею. Я думав, що робота буде довшою і складнішою, бо за п’ять років в театрі з’явилося багато нових людей, але вийшло так, що досить активно і позитивно відбуваються репетиції. Видно, що люди хочуть повернення вистави на сцену. Конфліктів під час роботи немає. Комусь ролі вдаються легше, комусь важче, але всі працюють на досягнення спільної мети. Вірю, що ми не розчаруємо глядача».

Вони розходяться на зупинки громадського транспорту й вулиці міста. Прості люди, нічим не примітні. Але коли вони виходять на сцену, то зал сміється і плаче разом з ними, акторами і режисерами театру імені Саксаганського. Кінець вересня буде знаковим для Білої Церкви, адже легендарна вистава повертається. А з нею і сміх, і сльози, і життя…

 

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: