2,634 читачів

«Моя чарівна леді» почала нову сторінку в історії театру імені Саксаганського

ава

Після перегляду на сцені Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського прем’єрного показу вистави «Моя чарівна леді» підшуковував слово, яким би можна було охарактеризувати те, що відбулося. І знайшов. «Хвацько!» Саме так, зі знаком оклику. І ось чому.

Ставити класиків світової драматургії досить важко і дуже відповідально. Можна «насмикати» цитат і рішень режисерів попередників й пожинати плоди своєї діяльності. Але постановник з совістю ніколи не стане епігоном й торуватиме свій шлях в мистецтві. Тарас Мазур впевнено крокує саме другою стежиною.

В білоцерківський театр повернулася радість творчості. Вона відчувається в дещо наелектризованій обстановці. І це не гнітюча атмосфера, яка в’яже руки, а жага творчості щедро присмачена порцією театрального бешкету, коли погляд, постава, міміка і жести промовисто показують публіці перед виставою: «От ми вам зараз покажемо!». Це був своєрідний іспит перед глядачем, перегортанням сторінки і написанням нової історії білоцерківського театру.

Режисер Тарас Мазур перед прем’єрою хвилюється, але тримається бадьоро: «Мені дуже подобається сценографічне рішення вистави, яке зроблено тут.  Ми вперше задіюємо оркестр театру на сцені від початку і до завершення вистави. Всі пісні виконуються «живцем». Репетицій було обмаль і актори з музикантами переживають за результат. Я вранці прийшов в театр і почав грати в пінг-понг. В шортах, майці. Щоб показати – потрібно трохи розслабитися, бо за лічені години до початку вже нічого не змінити».

Глядачі йдуть до зали і він заповнюється вщерть. 27 березня святкується День театру. На сцену підіймається актор Олександр Шевчук з привітальним словом і коротким анонсом про виставу. Помітне невелике хвилювання. Нарешті лаштунки розійшлися і перед публікою постав Лондон початку ХХ століття. Лаконічні й стильні декорації дали змогу кожному по-мейерхольдівськи домалювати в уяві місце події.

Аж ось лондонський босяк. Так-так, обіграно образ Малюка Чарлі, але ж не забуваймо про те, що сер Чарльз Чаплін народився і виріс саме в Лондоні. Влад Красіков тонко відтінив своїм бешкетом комічні й драматичні моменти п’єси. Саме в столиці Британської імперії розгортаються події. Вікторіанська епоха. Над імперією ніколи не заходить сонце. В ній є місце хоробрим, підприємливим і благородним людям (полковник Пікерінг), «вершкам суспільства» (місіс Хідінг, Фреді), науковцям (Генрі Хіггінс)… А от тим, хто досяг «вершин лондонського дна» (с) місця на святі життя немає. Але не пропадати ж ні за гріш (а він, той гріш, ой як доречний) цілеспрямованій Елізі, її життєрадісному батьку Алфі Дулітлу, його співмешканці й решті мешканців Іст-Енду? Тому й починає кожен боротися за своє щастя і ця боротьба закручує всіх персонажів у яскраве дійство.

Давно ми не бачили такого колоритного і хвацького Романа Вдовику, який завзято витанцьовує і виспівує пісеньку Алфі про трішечки щастя, щоб «…не робить!». Роман перевтілюється із доброго пияка в хитрого ділка, який своїм світоглядом зрештою добуває собі місце під сонцем. Його партнери Лідія Дяченко та Віктор Надем’янов просто, як нерозлийвода, складали цілком самодостатню групу.

56222459_2826267507390868_3909684875300438016_o

Сергій Скляренко в ролі грубіяна Хіггінса і Микола Молодика, втіливши Пікерінга, були тим плюсом і мінусом, які дають заряд виставі. Жорсткий і брутальний Сергій не тільки бився над тим, щоб «Дощі в Афінах переважно йшли в долинах», а й пробував. правда без успіху, опонувати традиційному англійському благородству персонажа Молодики. Їхній дует, вогонь і вода, захоплювали. Можливо, Скляренко трохи «брав на горло», але така інтерпретація шановні. Нині люди полюбляють брутальних, але хвацьких і толкових чоловіків. Згадаймо Хауса.

І нарешті Вікторія Лозинська –Матвієнко. Ой, як довго вона йшла до цього. Скільки було всього пережито. Але тепер ми побачили її в головній ролі й змогли відчути непересічний талант. «Дєвочка» так колоритно продавала «цвєточкі», що хотілося вибігти на сцену й придбати букетика. А партія «Дощі в Афінах…»? Вищий клас. І вона теж хвацько виконала свою роль. Емоції та енергія від неї просто розходилися концентричними колами. Молодець. Вдалася їй Еліза. Сподіваємося, що другий склад вистави теж захопить глядача.

Вистава захопила в полон і не відпускала. Оркестр в прямому і переносному сенсі слова зіграв свою важливу роль. Зроблено крок вперед в постановках. Генеральний директор Богдан Пущак, який диригував під час вистави оркестром, довірив постановку «Пігмаліона» Тарасу Мазуру і не прогадав. Цим самим Богдан Пущак ствердив, що театр був, є і буде розвиватися.

А Мазур… Мазур покозакував у Білій Церкві й поїхав до Вінниці. Залишається невеликий жаль, що місто над Россю не стало постійним творчим майданчиком цього талановитого і самобутнього режисера. З кожною постановкою видно зростання майстерності Тараса. Приїздіть Маестро, дивуйте нас новими гранями свого таланту. Ми будемо раді зустрічам! Хвацько ви Бернарда Шоу поставили!

 Фоторепортаж дивіться тут

Сподобалася стаття? Найкращий “лайк” 30 грн.

Приват Банк: 4149 6293 1597 2810 (Тетяна Виговська)

МоноБанк: 5375 4114 0841 7017 (Тетяна Виговська)

ПУМБ: 4314 1402 0210 6529 (Тетяна Виговська)

Аваль: 4149 5100 9504 8049 (Тетяна Виговська)

Цей проєкт реалізовується на волонтерських засадах великими поціновувачами театру, засновниками видавництва “Час Змін Інформ” Тетяною Виговською та Костянтином Климчуком.

Чим більше “лайків” – тим більше цікавого контенту (рецензій, інтерв’ю з режисерами та акторами, актуальних новин тощо) про український театр! Запрошуємо меценатів до співпраці. Телефон для довідок: 063 782 10 10 (Тетяна Виговська)

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: