1,130 читачів

«Східний експрес» або бліц в ОСС

DSC_0397.1

Зі зміною назви абревіатури АТО (антитерористична операція) на ОСС фундаментальні речі для простого солдата і офіцера не змінилися. Ворог підступний і жорстокий, мирні (а точніше, стримуючі) угоди потрібно дотримуватися, некомплект у бойових частинах великий і нового озброєння мало. Причини такого стану лежать на поверхні. Україна зійшлася в бою не лише із зовнішнім супостатом, який протягом століть веде війну на винищення українців, а й з внутрішніми ворогом. Останній – страшніший. Це не лише куплені грошима, спокусами, владою примарною величчю відверті ненависники держави, а й та черв, яка роз’їдає тіло держав корупційними діями, паразитує на крові й щирому патріотизмі.

Так само мало змінилися умови роботи волонтерів. Вони «проштовхують» у війська те, що не хоче дати солдатам держава. Вони так само, як і чотири роки тому? допомагають воякам морально і матеріально. Багатогранна волонтерська діяльність. Можуть бути волонтери «очима і вухами» підрозділів, можуть бути «ангелами-рятівниками», можуть бути «завгоспами». Працюють, незважаючи на заяви «…армія всім забезпечена, волонтери не потрібні…» й не реагуючи на обурення тих же заявників «…волонтери стали не ті, не допомагають армії…».

Цього разу в мікроавтобусі волонтерської групи «Час змін», який вирушив на Схід? не було і натяку на якісь продукти харчування чи маєчки-трусики. Тільки те, що потрібно для роботи бойової техніки, забезпечення маскування і ведення господарства. Охолоджувальна рідина «Тосол», яка буде залита в двигуни бойової техніки, маскувальні сітки, а також велика морозильна камера, яка знімала проблему зберігання продуктів підрозділу. Ще в буді примостився комп’ютер для потреб військовий канцелярських потреб, яких у війську дуже багато.

Їзда в напрямку Бахмуту з недавніх пір перестала бути спино-, зубо- й колесо- дробильною. В багатьох областях ведуться дорожні роботи і якість дорожнього покриття пристойна. Проте ще було два фактори, які впливали на успішність поїздки – зливи і «прокладки» за кермом. З першим нічого вдіяти неможливо. Кілька разів дощ падав з неба суцільною стіною. Інколи доводилося зупинятися, оскільки видимість не перевищувала й десятка метрів, та в основному доводилося продовжувати рух, бо не було куди з’їхати. В такі моменти відчуваєш себе капітаном корабля часів проведення полярних конвоїв, який веде пошук противника в дощових зарядах. А про «льотчиків» на автомобілях і говорити поготів. Кілька разів здавалося, що аварії не уникнути. Проте обійшлося. Ні, «євробляхи» ні до чого, вся босота була з номерами АН, ВВ, АА і якийсь хлоп на «шахі ВІ». АХ були напрочуд дисципліновані.

Ми поспішали. В Краматорську на нас чекали. Пані Ірина Сидоренко з волонтерської групи «Краматорські бджілки». Гарна жінка на зустріч одягла вишиванку і приїхала серед ночі. Офіс «бджілок» розташований майже в самісінькому центрі теперішнього обласного центру Донецької області. Ми ніколи не гуляли Краматорськом, завжди він для нас асоціювався з проспектом, названого ім’ям Олекси Тихого, уродженця цих місць і аеродромом. Тепер випала нагода заїхати в центр нічного міста.

«Ми вже кілька разів змінювали місце свого перебування, – розказує пані Ірина, гостинно запрошуючи до «вулика». – Ось у нас портрети загиблих земляків, ось створена нами книга пам’яті, а це – мапа України з фотографіями героїв Небесної сотні, яку допомагали створювати діти Краматорська». Ми уважно оглядаємо дві великі кімнати, де, виявляється, можна розмістити кілька фотовиставок, рамки для плетіння масксіток, демонстраційний стенд, склад сировини і організувати куточок для спілкування.

Тим часом на столі заварюється кава і ніздрі дражливо лоскоче аромат малосолених огірочків, щедро накраяних на тарілку. На скибках білого хліба апетитно намазано домашній печінковий паштет, а до кави пропонується печиво. І вся ця смакота починає швидко зникати з посуду, а рука так і тягнеться, як говорила знаменита оратор на мітингах Людмила Януковича, хоча Проффесор, м’яко кажучи, піару не оцінив.

«Ми огірочки самі солимо і передаємо хлопцям на фронт, – продовжує оповідати про волонтерську діяльність «Краматорських бджілок» господиня, – гриби маринуємо. Останні в минулорічному сезоні збирали в січні 2018 року. «Мишата» називаються. Хоча, може, ми таким чином новий грибний сезон відкрили? Приходять сюди люди допомагають. В основному, жінки мого віку. Але є ще й 87-річний дідусь. Він плести не може, то розсотує тканини для виготовлення костюму типу «кікімора». Доводиться закуповувати багато матеріалів, тож ви вибачте нам (за плетіння 5 сіток «Краматорськими бджілками» волонтерська група «Час змін» віддала колегам 1500 гривень за матеріали. – прим автора). Головне – основа, рибальська сітка. Її купуємо в Харкові. Багато сировини привозять крамниці «секонд-хенд». Якщо не розпродується товар, то пакують в мішки і до нас. А ще здаємо макулатуру, пластик, скляні пляшки. Добре, що в нас є пункти прийому такої вторсировини. Але, ви ж знаєте, напакуєш в кузов вантажівки того пластику й паперу, а отримуємо за нього копійки. А пляшки збирають наші «агенти» по установах. Ходять по кабінетах і вимагають, щоб ніхто нічого не викидав. Головне джерело нашого фінансування: постійно діюча ярмарка виробів наших майстринь – це бісерні прикраси, вишивані речі, обереги, картини, размальовані бойові гільзи, іграшки хенд мейд. Ось так і виживаємо».

Ми слухаємо і зовсім не ображаємося й вибачатися не потрібно. Самі знаємо, як важко зібрати необхідні кошти для виготовлення сітки, чи закупівлю необхідних для армії матеріалів. Тут пройтися б з чимось скорострільним по кабінетам «трьох товстунів», бо як признався один з фронтових офіцерів: «Відчуваєш себе на робочому місці в кабінеті серед ворогів, які при кожній нагоді показують тобі своє презирство». На п’ятому році війни сітки?.. Немає слів.

На фото: крааторська волонтерка Ірина Сидоренко та водій-волонтер з Узина Володимир
На фото: краматорська волонтерка Ірина Сидоренко та водій-волонтер з Узина Володимир

Але нам своє робити і ось вже п’ять сіток завантажено в «бус». Хоча втома вже наливає свинцем повіки, але рушаємо на останній відтинок маршруту і невдовзі паркуємо автомобіль під фруктовими деревами в розташуванні Збройних сил. Розвантажуватися будемо вранці, а поки хоч кілька годин сну.

Для автора це виявилося складним завданням. Так буває, що здається ось-ось покладеш голову на подушку й провалишся в обійми до Морфея, а насправді тільки примостишся спати, а якась дрібниця переб’є сон і будеш крутитися до ранку з боку на бік. Тією дрібницею знову виявилася Росія. А як можна сказати про російські «блатняк»? В занедбаній хаті спало два чоловіки. Кожен зі своїм ноутбуком. З динаміків першого голос соліста хрипів про «…пробєрьот да ног мєня Кондрат, поєзд мой, а я же бєз білєта…», а по другому транслювалася російська передача із відеозаписами аварій на федеральних дорогах. В цю какафонію звуків «вдало» вписалося хропіння водія, яке невдовзі стало домінуючим. Після того «соло» і «Бутирка» стала видаватися колисковою…

Ранком затягуємо у майстерню 150 кілограмів тосолу і готуємося до виїзду.

DSC_0324

Солдати вже займаються повсякденними справами. Хтось обслуговує техніку, інший готує сніданок. Варта є цілодобово. Біля їдальні підрозділу облаштовано імпровізовану бібліотеку. Кожен з солдатів може почитати у вільну хвилину, щось із української, і не тільки, літератури.

DSC_0332

Але мало тих вільних хвилин. Ось у їдальні та продскладі потрібно зробити все «по-красоті» та відповідно до наказів високого командування. Є піддон з картоплею – значить біля нього має бути прикріплено папір «Картопля» із зазначенням ваги пасльонових на даний момент. Те ж саме з морквою, крупами тощо.

Виїжджаємо від одних старих друзів і їдемо до інших. На варті знайомі бійці. Вони привітально машуть руками і посміхаються. Вивантажуємо морозильну камеру.

Старшина одразу дивиться на неї, метикуючи, як поставити перегородку щоб зберігати м’ясо і рибу. Туди теж бірки потрібні. А нас запрошують до столу поснідати. Тут самообслуговування. Насипаємо чималу порцію макаронів і добряче присмачуємо їх розігрітими м’ясними консервами. На додачу є підсмажене кружальце варено-копченої ковбаси. Страва поживна, хоча підшлункова залоза після сніданку «робила зауваження». На такому харчі голодним точно не будеш, а от здоровим…

Траса до Світлодарська перестає бути пекельною дорогою. Не те, щоб її «капіталили», але дірки латають. Звичайно, що ці латки допоможуть так само, як «Моторолі» спрей з морською водою, але на протягом короткого часу машини будуть рухатися відносно рівною дорогою. В селах за Луганкою видні численні сліди обстрілів ворога. DSC_0418Подзьобані осколками стіни й дахи, вибиті вікна, зірвані з петель двері й вивернуті паркани. Але руйнація і запустіння прийшли сюди задовго до війни. Місцеві кримінальники при владі розорили і спустошили цей край у найпотворніших варварських традиціях. Сьогодні ці варвари й досі сидять в парламенті, бо їх населення Донбасу, Слобожанщини, півдня України з садомазохістичною впертістю обирає в органи самоврядування та законодавчої влади.

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців UNHCR допомогло в ремонті житла місцевого населення. Багато житл біліють пластиком нових вікон та бляхою покрівель. Ці садиби позначено наліпкою на хвіртках. Кому «гуманітарки» було «не положено» пристосовувалися відповідно до свого вміння жити. От в одному з дворів й упаковка від будматеріалів не пропала.

Позиції роти, куди ми їхали, розтягнуті на багато кілометрів. Якось доводилося читати Бойовий статут ЗСУ і там написано, що рота займає опорний пункт до півтора кілометра шириною і до кілометра в глибину. Це при умові стовідсоткового заповнення. А укомплектування бригад особовим складом – то довга і сумна історія. Спробуй обійди позиції, проконтролюй виконання наказів і правильність несення вартової служби. За кілька діб так набігаєшся… А транспорт ротному не передбачено. Але «чергові колеса» ще не найбільша біда на даний момент. А ще ж потрібно всі накази в журнал позаписувати та взагалі паперової роботи дуже багато.

«Це кляте перемир’я вже дістало. Ми вимолюємо якісь колоди і корчі, щоб збудувати укріплення. Нам їх привозять на позицію «Будуйте!» Ми будуємо, а над нашими головами стоїть перевіряючий і фільмує та фотографує, як ми ті гнилі колоди використовуємо. А за лінією фронту на позицію ворога не боячись заїжджають бетоновози і заливають бетоном бліндажі та інші укріплення», – обурюється командир. Відсутність адекватної реакції на нахабну поведінку ворога, який вже створив систему фортифікаційних споруд під керівництвом військових інженерів-«бурятів», діє гнітюче. Особливо якщо подивитися на занехаяні бліндажі та напівзасипані окопи обабіч доріг.

Хлопці просто роблять свою роботу. Багато вже і без ентузіазму. Просто добувають свої контракти. Окопна війна потребує мотивації особового складу. Заробітна плата в десяток тисяч гривень при умові перебування на фронті вже нікого не мотивує та й не має мотивувати людей. Такі гроші можна заробити і без війська не ризикуючи своїм життям. Війна перетворилася на 30 секундні повідомлення в новинах і то не всіх телеканалів. Війна? Ні не чули. Навіть ті, хто ще просив не «пр…ти» вірного СПГ чи кулемета навряд чи повернуться у військо «…в разі чого».

Тож послухали одне одного, але роботу потрібно робити. Все ж під кінець розмови все одно познаходили позитивні моменти. А там і сітки перекочували в загрубілі солдатські руки. Фотоапарат відклацує кадри. Біля ніг борюкаються кумедні кошенята. Хрумкаємо соковитими узинськими яблучками й умовляємося про наступну зустріч. Все ж ті матеріали, які завозилися раніше вже застосовані в господарстві. На кожній позиції є електроенергія, бензопили стали в нагоді при будівництві укріплень, на голову завдяки ПЕТ-плівці не крапає. Живемо!

Тож шукаймо позитивні моменти в спілкуванні, діяльності, коханні, творчості. Адже… Живемо!

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: