577 читачів

50 відтінків “Білої…”

42229173_2438767256140897_4899146285468090368_o

«Біла ворона» знову розпростерла крила. Цього разу на сцені Вінницького державного академічного музично-драматичного театру імені М.К. Садовського. Свою версію легендарної рок-опера Геннадія Татарченка і Юрія Рибчинського представив режисер Тарас Мазур.

Братися за постановку «Білої ворони» означає піддавати себе великому ризику. Аншлаги на рок-опері в 90-х роках минулого століття ще не стерлися з пам’яті. Та й українське театральне братство також не оминуло своєю увагою історію французької пастушки, відроджуючи її на сценах у різних регіонах країни. Проте, знаючи глибину таланту режисера вінницького театру, можна було очікувати неординарної інтерпретації. Звичайно, що після байкерів-бургундців на сцені глядача важко чимось вразити, проте Тарас Мазур зумів.

Окрема подяка за костюми. Режисер не поплив за течією і не став вдягати акторів у середньовічні лати чи новомодні «прикиди». Актори були схожі на персонажів постапокаліптичних фільмів. Ми не знаємо, скільки ще відведено людству життя на маленькій планеті Земля, але доки воно триватиме, доти будуть актуальними питання вибору: життя на колінах, чи гордої смерті, муки вибору й ейфорія успіху, гіркота розчарування і тріумф справедливості. Ах, яка мерзенно-приваблива у вінничан тітонька Столітня війна у виконанні Олени Пархоменко. Вона, як сусідка, до якої всі звикли, як звикають до війни. От живе така поруч, ніби несусвітня дурепа, і приторговує якоюсь отрутою, що зводить людей зі світу. Рахує потім монетки-зіроньки, життя людські.

42304787_2438767279474228_2693348749798801408_o

Такі самі абсурдно-примітивні Карл (Анатолій Вольський), Блазень (Богдан Костюк), Кашон (Валерій Прус), Архієпіскоп (Олексій Головач). Придивившись уважніше до їхньої гри на сцені, а потім в екран телевізора, починаєш вибудовувати паралелі із сьогоденням. От тільки Жанни д’Арк в нашому сьогоденні не видно…

«Оля заради роботи в асфальт пірнати буде», – сказав про Ольгу Бугу режисер. Гра артистки змушувала зал сміятися на початку рок-опери, відчувати емоційний підйом, коли співала: «… хто нас виводить із пітьми, хто робить нас усіх людьми?!» і глядачі ніби видихали: «Свобода!». І багато хто витирав сльози, коли Ольга виконувала арію «Зречення». А перед «стратою» кат-Жульєн розривав на ній сорочку. І на цей хід режисера Ольга пішла заради більшої емоційності епізоду. «Я хотів цим показати людську підлість в образі такого чоловіка, як Жульєн. Він не став поряд з героїнею, а чекав моменту помсти і задовольняє свою хіть тортурами над беззахисною героїнею», – пояснює епізод Тарас Мазур.

Доброго слова заслуговують декорації. Вони мінімалістичні й кількарівневі. Деяким предметам знайдене несподіване застосування. Але все складається у цілісну картину і не дисонує з тим, що відбувається на сцені.

Вінничани захоплено сприйняли «Білу ворону». Здається, що театру потрібен був епатажний і ліричний режисер Тарас Мазур, який дав нового імпульсу відомим п’єсам. А коли актори вийшли на поклон, він втнув ще одну непересічну штуку – просто на сцені запропонував Ользі Бузі взяти із ним шлюб.

14

Судячи з реакції акторів, ця імпровізація не була відрепетируваною постановкою. Ось і ще одна сім’я утворилася завдяки «Білій вороні». Побажаємо щастя закоханим, а глядачам більше яскравих вистав.

Більше фото тут

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: