8-е число першого місяця весни. Здавалося б, обивателі мають сидіти за щедрими столами в ресторанах чи квартирах, піднімаючи тости «за мілих дам». Але ж ні, на сеансі зовсім не святкового фільму «Гіркі жнива» людно. І це не може не радувати.
Головне, що після останніх кадрів фільму ніхто не висловлював незадоволення витраченим часом і грошима. Люди свідомо йшли дивитися кіно про Україну, зняте канадцями. То чи вдалося заокеанським митцям розповісти нам про Голодомор і трагедію?
Америка залишається Америкою, незважаючи на те, що режисер фільму канадець Джордж Менделюк має українське коріння. «Гіркі жнива» не є взірцем історичності і високої режисури. Ба, навіть можна причепитися до крою вбрання зображуваних селян чи до фантастичних пригод головного героя, який у вогні не горів, хоча з водою у відкритому фіналі були проблеми. Неграмотні селяни керують автомобілем, влаштовують грандіозні вибухи, скачуть з шаблюками наголо під носом у червінців, а потім спокійнісінько вертаються в село. Але от не хочеться чіплятися до цих моментів.
Хтось із критиків зауважив, що в фільмі мало показано сцен власне Голодомору. Але тут я буду солідарним з авторами фільму. Голоду, репресій, жорстокості, безжальності тут досить. Ні, з людськими кістками в руках ніхто не показаний, як і сцени канібалізму, але сцена з хлопчиком над трупом матері не може залишити байдужим. А мертвих українців протягом 110 хвилин достатньо.
Кіно варто дивитися. Незважаючи на всі історичні ляпи, де навіть катюга Каганович має якісь симпатії до українців. У нас Голодомор візуалізований на рівні монументів, повз які багато хто проходить з байдужістю. А тут жорстока безвихідь, війна на винищення, де українству не залишають шансів на виживання.
А головне, що у фільму вдала назва. «Гіркі жнива» – це ж не тільки період збирання врожаю в 30-х роках минулого століття. Це сьогоднішній стан України. Війна на Сході теж гіркі жнива української довірливості, байдужості, лінощам, безініціативності, нерішучості. Це розплата за втрачений від відновлення Незалежності час.
Його надолужуємо через криваві жертви. Але чи стане нам війна уроком, чи знову піддамося московській пропаганді?
Не хочеться, щоб через 90 років про Україну показували чергові «Гіркі жнива».
