Його не жахалися, не тікали у відчаї та розпачі… Ні, навпаки, сотні людей зустрічали танки та їхні екіпажі квітами і плакатами. Сьогодні школа №16, напевно, перевершила в плані «плакатного креативу» всіх, хоча традиційне вітання від «сонячних дівчат», які не пропускають жодного ешелону, залишається на вершині народної творчості. «Народ і армія єдині», «72 ОМБР – наші герої», «Спасибі за подвиг» – ці вітання йдуть від самого серця. Здавалося б, фрази давно відомі, але від того не перестають бути актуальними. З ними перемагали нацизм, переможемо й рашизм.
Під час очікування військового ешелону в приміщенні вокзалу, педагоги не втрачали можливості поспілкуватися з начальником управління освіти й науки БМР Юрієм Петриком. Піднесений настрій не заважав розпитувати про нагальні проблеми галузі. І все це в паузах між фотографуванням. Справжня демократія, без пафосу, але з повагою. Та й директор школи №16 Анатолій Бабенко не відмовляв своїм учням у фото, хоча потяг вже ось-ось мав прибути до перону.
Машиніст тепловозу сигналити почав заздалегідь й поки потяг проїжджав до зупинки, не відпускав важеля гудка. В світло прожекторів відеокамер виринали платформи з військовою технікою, пошарпаною, закіптюженою. Спочатку показалися вантажівки, а потім, обвішані коробками динамічного захисту, могутні Т-64. З першого погляду було помітно, що танкам добряче довелося попрацювати в пеклі Східного фронту. «Я спочатку зраділа, махала руками, підстрибувала, але коли придивилася до танків, то веселощі почали вгамовуватися, бо лише уявила скільки довелося пережити хлопцям», – говорила через півгодини, коли емоції трохи вляглися, Людмила Єсюк, дружина ветерана війни.
Потяг зупинився і людський коридор застиг в очікуванні. До пасажирських вагонів кинулися репортери й родичі солдатів. Проте витримки танкістів вистачило, щоб не хаотично, а з дотриманням порядку вишикуватися на пероні і лише потім скупатися в хвилях білоцерківської вдячності. «Прийняти ліворуч. Шикуємося. Зараз виходимо на вокзальну площу і стаємо чик і чирік. Зрозуміло?» – віддає накази офіцер. «Чик і чирік», звичайно, що все ясно!» – сміється, почувши цю цікаву конструкцію Максим Коноплястий, також ветеран боїв на Донбасі 2014 року.
Бійці виходять на вокзальну площу з оберемками квітів. Шикуються поротно. Стоять танкісти, пожежна рота й рота протихімічного й бактеріологічного захисту. Лунає доповідь про прибуття і гімн. Заступник командира бригади звертається до прибулих зі словами подяки, оскільки вони своїми діями подавили танкову активність ворога поблизу Авдіївки й цим самим врятували сотні життів, як військовослужбовців, так і мирних жителів. Нехай навіть ті жителі й звали «рузькій мір».
І не втомлюються білоцерківці вітати своїх героїв, адже знову накотилася на них людська хвиля і кожен з військових відчув, що він потрібен своєму народові, що він вдома.
Читайте також: Вони тримали легендарні «Бутівку» й «Зеніт». Повернення героїв. Епізод 3
Чорні запорожці повертаються з війни. Епізод 2
Чорна бригада повертається в Білу Церкву
