296 читачів

Несамовитий Трохим Лисенко і Біла Церква

Трохим Лисенко

Было это в далеком 1933 году. Заехал Сталин к своему другу академику Лысенко на опытную агрономическую станцию узнать, как обстоят дела с селекцией злаков. Как водится в таких случаях, академик Лысенко организовал для вождя экскурсию по станции и рассказал об успехах в селекционной работе. Вождь остался доволен тем, что увидел и услышал. Перед отъездом он раскурил свою трубку и сказал Лысенко:

– Спасибо тебе, дорогой Трофим Денисович, за полезную экскурсию и интересный рассказ. Теперь я знаю, как важно в нашем деле вовремя сажать и пропалывать, пропалывать и сажать! (може, і байка)

Коли Радянський Союз уже конав і ставало очевидно, що його дні добігають кінця, на телеекрани 1/6 частини суші вийшов багатосерійний фільм «Микола Вавілов», який був знятий кінематографістами СРСР та ФРН і присвячений життю і смерті видатного вченого. Одним із головних героїв (а паралельно і головним, після Сталіна, злодієм) був Трохим Денисович Лисенко, якого блискуче зіграв Богдан Ступка. У не кінематографічному, а реальному житті цієї зловісної для науки людини був період пов’язаний з Білою Церквою

лисенко 1Трохим Лисенко народився 17 (29) вересня 1898 р. в селянській українській родині у Дениса Никаноровича і Оксани Хомівни Лисенків, у селі Карлівка Полтавської губернії

У 1913 році, після закінчення двокласної сільської школи, поступив в училище садівництва в Полтаві. У 1917 році поступив, а в 1921 закінчив середнє училище садівництва в місті Умані (нині – Уманський національний університет садівництва) на базі дендропарку «Софіївка».

Період навчання Лисенко в Умані припав на час Громадянської війни: місто захоплювали австро-угорські війська, потім Українська Центральна Рада. У лютому 1918 року в Умані була проголошена Радянська влада, після чого до 1920 року місто періодично переходило у руки «червоних» і «білих» армій.

В 1922 році Трохим Лисенко з’являється у Білій Церкві. Генетик Валерій Сейфер у своїй книзі «Влада і наука (Історія розгрому комуністами генетики в СРСР)» так описує його життя у нашому місті:

«У Білій Церкві він отримав свій перший посадовий титул – фахівець з селекції буряків. Але, як це часто траплялося з ним і пізніше, зайнявся він іншим – селекцією «городніх рослин і ярих культур». Він спробував вивести власний сорт томатів (із затії нічого не вийшло) і попутно вирішив освоїти добре відомий фахівцям спосіб щеплення відрізаних пагонів, а також бруньок чи очок з метою отримання більшої кількості насіння.

Не отримавши скільки-небудь серйозних результатів, Лисенко, тим не менш, публікує в 1923 році дві коротенькі статейки (одну з них в співавторстві з О.С. Оконенко). Після цього аж до 1928 року жодної публікації з його прізвищем, як автора, в науковій пресі не з’являється.

лис 3Інший важливий факт з його білоцерківського періоду життя – прагнення отримати диплом про вищу освіту. У ці роки більшовицьке керівництво країни намагається всіма способами розширити контингент студентів, які набираються з пролетарського і селянського середовища. Лисенко не пропускає цієї можливості і в 1922 році, залишаючись на робочому місці в Білій Церкві, вступає до Київського сільськогосподарського інституту, на заочне відділення, яке закінчує в 1925 році за спеціальністю «агрономія» (нагадаю, що до 1934 року Київ ще не був столицею України, центральна влада розташовувалася в Харкові, а Київ був звичайним губернським містом).

Як бачимо, життя і навчання Лисенка до цієї пори не були позначені чимось видатним. Те, що він намагався отримати дипломи спочатку про середню спеціальну, а потім про вищу освіту, свідчило про хороші задуми. Шкода, що, в силу незалежних від нього обставин, повноцінної освіти він не отримав. Ця недостатність освіти залишилася у нього неподоланою і в подальшому житті. Будучи знайомим з кількома сторінками, написаними ним власноручно, я смію стверджувати, що і набагато пізніше Лисенко був гнітюче безграмотний. Книжкова та письмова культура були йому чужі. До того ж не знав він ні слова ні на одній іноземній мові, а значить, не був у курсі досягнень світової науки. За все життя він не обтяжував себе здачею яких іспитів, покладених кожному науковому співробітнику, охочому здобути наукові ступені, так і не зміг виконати ні кандидатської, ні докторської дисертації.»

Лисенко і «Великий кукурузник»
Трохим Лисенко і «Великий кукурузник»

Життя в Білій Церкві і робота на селекційній станції Трохиму подобалися. Із задоволенням залишився б він тут і після закінчення інституту, але несподівано розігралася його перша життєва драма. Він познайомився з молодою жінкою, між ними виникли почуття, прийшла близькість. І все було б чудово, якби не втручання чоловіка цієї жінки. Трохим спасував і ретирувався. Він вирішив виїхати як можна далі, скориставшись тим, що як молодий спеціаліст має право вибирати нове місце роботи.

Попрощавшись з Україною, він направив стопи на Кавказ і в 1925 році опинився в місті Ганджа (в радянський час – Кіровабад) на «Азербайджанській Центральній дослідної селекційній станції імені товариша Орджонікідзе», створеної за два роки до цього, і був зарахований на посаду молодшого спеціаліста.

Як бачимо, в ту пору Трохим Лисенко був ентузіастом і, мабуть, лише задумувався над своїми подальшими перспективами.

Іноді думаєш: «Ех, якби ж той ревнивець відпустив свою невірну дружину до Лисенка і дав би молодим людям зажити повноцінним життям, то скільки доль не було б зламано, а науці не завдано величезної шкоди!» Втім залишимо такі здогадки альтернативним історикам. Головне, щоб шарлатани від науки не могли заручатися підтримкою політиків, оскільки такий симбіоз призводить до непоправних наслідків.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: