Білоцерківську міську раду тягнуть до суду
Робить це не пересічний громадянин, а юридична особа ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ». Це підприємство оскаржує рішення білоцерківських депутатів про перейменування вулиць згідно ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».
Нагадаємо, що за декомунізацію Білої Церкви проголосували депутати всіх фракцій, крім «Оппоблоку» і «Батьківщини». В Білій Церкві не є рідкістю, коли «Батьківщина» та Партія регіонів («Оппоблок») голосують в унісон.
Хто ж вони такі, ці прихильники дєдушкі Лєніна, старости Калініна та інших поневолювачів України? Засновником підприємства вважається Світлана Анатоліївна Олійник. Вона рідна сестра Олександра Анатолійовича Олійника, багатолітньго фактичного власника ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ», Херсонського заводу сільгоспмашин та багатьох інших підприємств. Нині О.А. Олійник скромно числиться підписантом, хоча всім відомо, хто справжній хазяїн «БЦМАЗ».
Всі білоцерківці мають пам’ятати, що Олександр Олійник двічі балотувався на посаду білоцерківського міського голови. Щоправда двічі програвав, але був депутатом міської ради і очолював міську організацію Партії регіонів. Вибори 2010 року запам’яталися масовими фальсифікаціями на користь Олійника і ПР. Партії допомогло, Олійнику не дуже. В той же час з 2007 по 2012 року він є помічником народного депутата на громадських засадах Юрія Бойка, який був і залишається однією з ключових фігур ПР («Оппоблоку»)
Нині одна із наближених до О.Олійника персон, часів розквіту «БілоцерківМАЗу», є членом виконавчого комітету БМР і керівником комунального підприємства. Це Сергій Грисюк.
Складається враження, що позов у суд, інспірований ТОВ НВП «БілоцерківМАЗ», є однією з ланок подій, які відбуваються в місті. Зокрема, виступи проти побудови на Піщаному масиві храму УГКЦ. Ще у 2008 році проросійські активісти виступали проти греко-католиків, виривали хреста. Нині апелюють тим, що хочуть на виданій ділянці посадити сквер. Тобто, два десятки роки там було звалище, а тут настало прозріння. Співпадіння? Не думаю.
Так само хтось збурює громаду на вулиці Степана Бандери (Чапаєва), бо їм, нібито, комфортніше жити на вулиці імені героя анекдоту.
Такі симптоми є тривожними сигналами. Прифронтові Дзержинськ, Артемівськ було перейменовано і ніхто не пискнув. У нас контроль в гуманітарній сфері відсутній, чим можуть скористатися проросійські реваншисти. СБУ, МВС є де попрацювати.
Також є питання до міської влади, чому не почалися роботи по заміні табличок на будинках? В те, що немає грошей не віриться, адже «віджати» кошти у програми розвитку велосипедної інфраструктури рука не здригнулася. А чи вистачить твердості відстояти прийняте рішення по декомунізації? Чому міська влада не підтримала ініціативу “Молодої Просвіти” по популяризації національних героїв у пресі? Невже мало комунальних ЗМІ?
Пам’ятаймо, що Москва, якщо зуміє знайти шпаринку в українській обороні, то в тому місці влаштовує проломи. Невже історія нічому ще не навчила?
Костянтин Климчук «Час Змін Інформ»
