2,506 читачів

«Сонце осені» ялтинської художниці-переселенки зійшло над Білою Церквою

14

Важко жити людині, у якої вкрали батьківщину, проте художницю рятує творчість, яскраві барви рідної землі вона відтворює на полотнах.

Напрочуд тепла осінь постійно нагадує про літо, яке попрощалося з нами нещодавно. В уяві ще залишилися яскраві спогади про приємний відпочинок, захопливі мандри та лагідне море. А виставка живопису Ольги Самойлік-Іванюк, яка відкрилася в Білоцерківському краєзнавчому музеї за ініціативи Білоцерківської «Просвіти» та фонду «Час змін», наче фіксаж, закріплює в нашій пам’яті образи літа й осінню теплинь.

Випускниця славетного художнього училища імені Самокиша Ольга Самойлік-Іванюк народилася в Ялті, але вже понад три роки живе в Києві. Окупація Криму зірвала її з дому й змусила шукати новий дім. Сьогодні Ольга вивчає історію в університеті імені Шевченка. Незважаючи на скрутне матеріальне становище й побутові умови, вона продовжує розвивати свій талант і зачаровувати людей своєю непересічною майстерністю. Виставкова діяльність Ольги надзвичайно активна – Київ, Харків, Біла Церква… Інші міста України ще чекають своєї черги.

«Сьогодні потрібно людей долучати до культури, показувати її багатогранність і глибину – каже Ольга дорогою до Білої Церкви, сидячи на жорсткому сидінні маршрутного таксі й обговорюючи досвід організації пленерів, продаж картин, спілкування із жмикрутами-замовниками – Країна в нас багатюща талантами, ми не помічаємо чудових краєвидів. Куди не поїдь, можна знайти сюжети для творчості».

В залі західно-європейського мистецтва Білоцерківського Краєзнавчого музею виставку “Сонце Осені” Ольги Самойлік-Іванюк змонтовано прямо по центру. Яскраві й соковиті фарби полотен, ніби грайливий сонячний зайчик, буквально підсвітили академічний інтер’єр. Ольга допомагає у завершенні монтажу виставки. І от все готово для прийому гостей. Тепле море, романтичні вечори, загадкові дальні краї готові викупати в емоціях відвідувачів. А такі прості, здавалося б сюжети, як банка з варенням, чи хлопчик з кавуном надовго притягували погляди.

І от відкриття. Понад півсотні присутніх вже готові рушити на перегляд виставки. Директор музею Людмила Діденко знайомить їх з основними віхами молодого життя Ольги Самойлік-Іванюк й запрошує до слова голову Білоцерківської “Просвіти” Костянтина Климчука, який «проштовхував» ідею з виставкою.

«Ми маємо руйнувати міфи про вайлуватість і селюкуватість українців, – сказав просвітянин. – підготовка була швидкою, але так і потрібно діяти, бути мобільним. Я познайомився з Ольгою кілька років тому на київській виставці і вже тоді хотів, щоб білоцерківці змогли познайомитися з її творчістю. Маємо робити такий культурний обмін, щоб показати всім, який талановитий у нас народ і яка багатогранна наша культура».

3

З вітальними словами також виступили депутат міської ради Андрій Король та голова Київської обласної спілки художників України Олександр Дмитренко. Останній, крім теплих слів, дав ще й фахову оцінку роботам кримчанки. Атмосферності виставці додав виступ учнів білоцерківської школи мистецтв №1 (директор Леся Крижешевська-Павленко), які виконали на гітарах «Етюди осені» та романтичну композицію з репертуару Елвіса Преслі.

Виставку відкрито. Між стендами з полотнами ходять музейні працівники, школярі, студенти медичного коледжу, художники-початківці й маститі майстри пензля. Посміхаються, оцінюють, фотографуються біля картин. Медики просто беруть в «полон» Ольгу. Вона з ними спілкується довго, розказуючи про процес написання полотен, художні напрямки, свій побут: «Я можу відтворити все те, що висить на цих стінах (показує руками на пихатих лицарів, які застигли в рамах) і жити, як в музеї, та мені цікавий творчий пошук, новизна!» Люди поступово розходяться, не забувши подякувати художниці. Але світло в залі довго не гасне, бо ті з працівників музею, які були зайняті по роботі, поспішають подивитися на талант кримчанки.

3

Після виставки гуляємо з Ольгою парком «Олександрія». Часу обмаль, щоб оглянути всі його цікавинки, але основні композиції встигаємо побачити. І тут в життєрадісної художниці з’являється в очах не лише захоплення, а й туга. Вона час від часу порівнює «Олександрію» з «Нікітою», згадує дитинство та важкі часи заробляння перших коштів. Важко жити людині, у якої вкрали батьківщину. Проте через деякий час Ольга усміхається й знову захоплюється білоцерківськими краєвидами.

Коли Ольга Самойлік-Іванюк сідала в “маршрутку”, було жаль, що чудовий, насичений день закінчився. Але вранці буде новий день, а білоцерківців ще й буде зігрівати «Сонце осені» таланту з Ялти, яка дарує його всій Україні.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: