Як це було колись і як відбувається тепер
Відчуття Єдності
21 січня, рівно 22 роки тому, в Україні відбулася подія, яка стала свідченням, що відродження України, як незалежної держави, перейшла з романтичних мрій у практичну площину. Саме того морозного дня понад два мільйони людей вийшли на вулицю і, взявшись за руки, утворили «Ланцюг Єднання». Він став об’єднавчим символом українського народу і свідченням того, що січневі події грізного 1919 року не стерлися з людської пам’яті, не були вибиті у сталінських катівнях та ГУЛАГу, не затьмарилися у хрущовських і брежнєвських божевільнях, не виморилися у польських та гітлерівських концтаборах. 22 січня 1919 року на Софіївській площі у Києві відбувся Акт Злуки і урочисто оголошено універсал про об’єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки у соборну Україну. На вщерть забитій народом площі лунали слова: «Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.» Далі відбувся військовий парад, який не оминув увагою знаний письменник Михайло Булгаков. «За пешым строем, облегчённой рысью, мелко прыгая в сёдлах, покатили конные полки. Ослепительно резнули глаза восхищённого народа мятые, заломленные папахи с синими, зелёными и красными шлыками с золотыми кисточками.»
Напевно тоді Біла Церква остаточно передала повноваження столиці стародавньому Києву, адже більше місяця, з початку антигетьманського повстання Директорії, саме наше місто виконувало роль адміністративного центру країни. Та й Акт підписувався не в Києві, а в пасажирському вагоні у Фастові. Зараз про ті події нагадує Музей на колесах поряд з неоковирним Фастівським залізничним вокзалом. Його директор, рухівець Анатолій Корчак, на громадських засадах оберігає експозицію і знайомить подорожніх з бурхливими подіями майже столітньої давнини.
«Ланцюг Єдності» хотіли назвати «Хвилею»
Тож після підйому національних рухів у радянських республіках кінця 1980-х років, і українці почали підіймати голову. А що ж могло вивести людей на вулицю, як не День Соборності у який Схід і Захід будуть разом. Організатором цієї масштабної акції став Народний Рух України. Сьогодні багато хто хотів би долучитися до слави його проведення, та тоді питання «Ланцюга» не було таким однозначним. Своїми спогадами ділиться Василь Овсієнко – політв’язень, товариш нещодавно померлого Михайла Гориня: «На засіданні Проводу Руху в Києві голоси розділися. Багато хто сумнівався у тому, що це вдасться зробити, але за проведення акції дуже наполягав Михайло Горинь. Відповідальність на координацію «Ланцюга» зі Львова Горинь запропонував покласти на свого брата Богдана. Лише з перевагою в один голос було прийнято рішення про утворення цього Ланцюга. Михайло згадував, що йому самому доводилося відшукувати адреси керівників рухівських організацій у Києві і поза Києвом, бо йому їх не надали. Михайло сам з лінійкою стояв над мапою і вираховував скільки і де людей має стати на трасі «Київ-Львів».
Ідея такої громадянської акції виникла ще тоді, як у Києві відбулося перепоховання літераторів-дисидентів Олекси Тихого, Юрія Литвина і Василя Стуса, замордованих на початку 80-х у мордовських таборах. Тоді Ірина Калинець запропонувала, щоб від Софії Київської і до пам’ятника Шевченку люди стояли зі свічками. Закупили свічки, порізали надвоє і роздали людям. Михайло побачив і сказав: «А що, як зробити ланцюг від Львова аж до Києва?» Це було 19 листопада 1989 року. А за два місяці уже люди стояли від Львова до Києва. Ще ми взяли приклад з «Балтійського шляху» 23 серпня 1989 року, коли у Прибалтиці вервечкою людей були об’єднані Таллінн, Рига і Вільнюс, щоб привернути увагу світової спільноти до подій 50-ти літньої давнини, а саме підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, від якого постраждали прибалтійські країни. Цікаво, що назви «Ланцюг» могло й не бути. Олесь Гончар запропонував назвати його «Хвиля». Горинь почав укорінювати цю нову назву, але вже у головах людей відклалося «Ланцюг» – згадує Василь Овсієнко.
Білоцерківська ланка у «Ланцюгу Єдності»
Білоцерківців також захопив вихор національного відродження. «Тоді не було мобільного зв’язку, Інтернету, великої кількості телеканалів, – говорить лікар Микола Журавель, – але ми знали, що така подія мала відбутися. Не було якогось одного координатора, увесь місцевий Народний Рух України готував виїзд на Житомирську трасу. Пам’ятаю, нас було до тридцяти чоловік, які приїхали двома легковими автомобілями і автобусом на базі вантажівки «ГАЗ». Інший учасник «Ланцюга Єдності», Михайло Нижник, і досі хвилюється коли згадує події двадцятидворічної давнини: «Ми зібралися дуже швидко, бо про акцію повідомили в останній момент. Автомобілем «Москвич» приїхали до свого місця завчасно. За кермом був Сергій Скалозубов. Іншим авто кермував Іван Бойко. По персоналіям пам’ятаю, що серед білоцерківців були Василь Притула, Володимир Шаповал, Леонід Гапоненко, Олександр Козир. Поодинокі групи людей уже стояли на дорозі. Наше місце було в долині, тому було видно, що відбувається навколо. Погода не сприяла проведенню акції, бо рвучкий вітер зривав шапки і завіював під верхній одяг – замерзли страшенно. Стояли ми в полі, кілометрів за вісімдесят-дев’яносто від Києва, і всі накази та рекомендації передавалися «по-ланцюжку». Нам стало видно, як нагорі, з боку Києва, всі почали єднатися і близько 11:00 ми також взялися за руки. Ланцюг був неперервний. Стояли ми, взявшись за руки, близько 30-40 хвилин. Там же відзначали єднання України співом патріотичних пісень. Дуже велике піднесення було, добре, щире, безкорисливе. Навряд у сьогоднішніх умовах ми зможемо утворити щось подібне.»
Коли історія стає легендою
На жаль, дві фотоплівки із кадрами тієї події, а також віддруковані фотографії, були втрачені білоцерківцями у бурхливі 90-ті. Коли зникають фотодокази та помирають очевидці, історія перетворюється на легенду. На жаль, ми не встигли зустрітись з організатором легендарного «Ланцюга Єдності» Михайлом Горинем, яким помер 13 січня цього року, також відійшов у вічність один з лідерів тодішнього Білоцерківського Руху Володимир Шаповал. Хто був координатором Білоцерківської ланки Всеукраїнського «Ланцюга Єдності» наразі невідомо, про те, що відбувалось після цієї події в Білій Церкві, розповідає Михайло Нижник:
«Приблизно через місяць у Білій Церкві відбувся мітинг під назвою «Коло єднання» на якому були присутні багато люду в їх числі і керівник міста Геннадій Шуліпа. Промовці висували багато пропозицій, пропонували слати у Політбюро ЦК КПРС телеграми протесту, телеграми на підтримку і т.д. Зрештою мікрофон почали виривати геть неадекватні особи і мітинг виявився зібганим.»
Як це відбувається зараз
Традиція ставати в живий ланцюг, який символізує єдність українського народу, почала відроджуватися в кінці 2000 років. В 2008 — 2011 роках у Києві Ланцюг Єдності утворювали на мосту Патона . Таким чином символічно об’єднували правий та лівий береги Дніпра .
Протягом останніх років завдяки мережам “Фейсбук” та “вконтакте” утворилось неформальне об’єднання “Разом ми сила!”. Патріоти в різних куточках України об’єднуються заради спільної мети утворити такі ланцюги в своїх регіонах. В створених активістами групах ” Україна Соборна ” регіональні організатори координують дії, централізовано домовляються про спільні (іноді синхронні) кроки, з кожним роком знаходяться нові бажаючі провести такі флешмоби в своїх населених пунктах. “Наша мета, – говорять координатори, – це нагадування українцям, що сила нашої держави – в єдності українських земель, а сила народу в єдності людей”. Учасники об’єднання “Разом ми сила!” закликають проводити Ланцюги Єдності без партійної символіки.
У Білій Церкві відновлено традицію проведення Ланцюга Єднання Народним Рухом України та Молодою Просвітою. 2011 року на вулицю вийшло тридцять чоловік, минулого – півтори сотні. Цього року, незважаючи на будень день, 22 січня білоцерківці також готуються взятися за руки. Але це вже зовсім інша історія.
Над дослідженням працювали Тетяна Виговська та Костянтин Климчук
Перепост з blogs.korrespondent.net
