1,561 читачів

72 бригада. Повернення в Авдіївку

DSC_0327

Стародавні греки наслухалися ще більш стародавніх єгиптян і популяризували уявлення про циклічність часу. Так і 72 бригада імені Чорних Запорожців, подібно вченню античних стоїків, діє в згоді із законами гібридної війни. Тобто стійко, витримано, гідно, а головне атараксично-незворушно стримує агресію російських загарбників. Доля та воля командування розпорядилися так, що Чорні Запорожці повернулися на позиції в Авдіївці та навколо неї. Волонтери «Часу змін» Авдіївку відвідували не раз і не два. Найбільш запам’яталися перші поїздки в березні 2016 року і гаряча зима 2016-17, коли білоцерківська бригада захопила позицію «Алмаз» та відсунула фронт від шахти імені Бутова.

Бригада лише кілька тижнів, як прибула на визначене місце. Йде обживання позицій. За три роки тут відбулися зміни. Не кардинальні, але «Поки противник вивчає мапи, ми змінюємо ландшафт. До того ж руками». Ця цитата з російського фільму, повно характеризує характер змін. Піхота копає. В більшості своїй руками. Якщо польові землерийні машини можуть викопати капоніри та окопи для БМП та заготовки під бландажі, то траншеї, вогневі точки обладнуються руками піхотинця.

«У нас тут своє “метро”, – говорить комбат підполковник “Скат”. – Батальйон “Донбас” добре накопав, а ми поліпшуємо. Також потрібно викопати більше бліндажів, тому ваша допомога з фольгоізолоном, плівкою, скобами, як завжди своєчасна», – дякує командир під час чаювання на КСП (командно-спостережному пункті – прим. авт) батальйону. В приміщенні злегка пахне фарбою. У «вітальні «КСП на стіні намальовано велику емблему 1 мехбату. Заходиш і одразу розумієш, що тут налаштовані обжитися ґрунтовно. Так само в кімнатах свіжопофарбовані стіни, на яких розвішено мапи, схеми вогню та монітори із виведеними на них картинками з полів. Серед цього мілітарного розмаїття мап і схем дещо хулігансько-виклично висить стенд з армійським афоризмом комбата. І правильно. Нотка гумору ніколи не завадить. «А ще я хочу організувати пральний комплекс, – продовжує між тим “Скат”. – В бригаді є мобільна пральня і в нас є пральні машини в ротах, але вони не виперуть бушлат чи спального мішка. Потрібне промислове обладнання. Я таке бачив у батальйоні “Донбас”. Нам би таке теж згодилося».

Ми сидимо в чистенькій їдальні і віддаємо шану армійській гостинності. Шана віддається важкувато, бо перед тим наш екіпаж розвантажувався в тилу однієї з рот. Там пахло зовсім не свіженькою фарбою, а сумішшю землі, металу і мастила, до якого домішувався запах одягу та взуття, які сушилися біля грубок. Роти облаштовують собі фронтове житло, тож поки доводиться жити в тисняві. Проте й тут намагаються всім особовим складом підтримувати порядок. Як «прожитковий мінімум» облаштоване місце для миття вояків та прання. А також їдальня. Нам насипають (саме так, насипають) по мисці густенної юшки на курячому бульйоні з чималими куснями м’яса. На тарілці в невеличких поліетиленових упаковках-«сосисках» лежить перебите в крем сало та шматки свіжовкраяного хліба й цибулі. Юшка парує і в животах починає зрадливо буркотіти. Беремося за ложки і тому на КСП батальйону ми приїхали наїденими. Але де взялися ті сили? Ображати гостинних господарів було б як мінімум неправильно. Тому й посмакували ми армійськими наїдками ще.

1

Сам населений пункт, куди ми приїхали, добряче пошарпаний часом, війною, а головне якимось нехлюйством. Його частенько можна бачити в східному регіоні. Можливо, автор пристрасний, але така вже думка є. І архітектура хаток з підсліпуватими вікнами справляє дещо гнітюче враження, особливо на тлі добротних будинків мешканців з достатком.

234«От чого їм не вистачало? – злісно говорить наш водій-волонтер Микола Горенюк. Він підприємець, майданівець, вчитель за фахом. – Жили тут ці бандити, як в маслі каталися. Кричали щоб Путін прийшов. Прийшов,  і тепер живуть вони в руїнах». Настрої серед мешканців теж неоднозначні. Є крамниці в яких наші вояки не заходять, бо персонал і власники явні «сепари».  На нічліг ми розташувалися в приміщенні колишньої сауни чи може просто будинку побачень. Запах дерева парної перемішується із запахом запустіння від невеличкого басейну. Кімната для відпочинку декорована в псевдоукраїнському стилі з тином, горщиками, гладишками та чавунчиками, а до стіни коридору прибиті чеканні герби «між вільними вільних» радянських республік. Чомусь в кількості десяти. І якось воно все було символічно та характерно – сусідство псевдо України і відвертої розпусти.

Сонячний та вітряний ранок привів нас на позиції піхоти. Кількакілометрову відстань подолали на благенькій «вагітній антилопі» ВАЗ. За відсутності позашляхового транспорту важко уявити, як звичайний універсал справлятиметься, коли буде розквашена польова дорога чи її замете снігом. Зате коксохімічний комбінат видно і дорогу, якою можна з великою обережністю проскочити до штабу бригади. «На підйомах потрібно тиснути на акселератор, бо «німці» близько», – розказали нам. «Німці» – це сепаратисти та російські окупанти. Хоча останніх варто було б назвати неонацистами.

7

Очікування не підвели. Півкілометра ходів сполучення лише на одному взводному опорному пункті справили сильне враження. Глибокі траншеї, обшиті та вимощені дошками, бліндажі з дещо низенькими стелями, ретельно замасковані ходи сполучення та вогневі точки. В спостережні щілини можна навести об’єктив фотоапарату на позиції ворога, які зовсім близько, метрів 800. Під ногами весь час крутяться якісь котики та песики. Живність з позицій не йде. Зустрічає підрозділи на правах господарів. Як правило, милі тваринки залюбки йдуть в бліндажі погрітися, але на ВОПі є один котяра, який категорично не бажає залазити під землю. Як то воно зимою буде?

Тут ми зустріли одного з військових, який воює з 2014 року. Пробуємо його розговорити для інтерв’ю, але Євген без ротного говорити відмовляється. Починає жартувати, та все ж кількома спогадами поділився: «Я входив з оточення разом з Михайлом Драпатим. Коли ми прибули до місця переправи то побачили, що сепари викопали на дорозі рів й навіть вивезли кудись ґрунт. А ще прослуховували наші радіочастоти. Нашим умовним сигналом для початку руху були зелені ракети. Драпатий кричить подавати сигнал: «Зелені ракети!», наша ракета летить в небо, а десь геть збоку вистрілює ще одна, дезоорієнтуючи колону. А до того ми добре повоювали. Ходили в атаки. Краснопартизанськ штурмували 4 рази, але я брав участь в двох атаках. Це вже після того, як нас вибили з-під Ізвариного і ми відійшли до першого батальйону і стали по посадках. Наша техніка ставала на териконах, але розстрілювала боєзапас і поверталася. Забезпечення було погане.два тижні гризли сиру кукурудзу, бо не було ні їжі, ні води. Аж потім прорвалася до нас фура «АТБ». Досі дивуюся, як її пропустили».

Нам вже пора. Звісно, що сюди ми ще повернемося, але попереду чекає Авдіївка. Кажемо батальйону «До побачення» і автомобіль поволі починає петляти селами Донеччини. В Авдіївку будемо заїжджати через Очеретине, бо там маємо віддати передачу для офіцера. Їдемо швидко, бо дороги дозволяють розігнатися. Перед Очеретиним нас обганяє червоний «Форд Транзит». Та це ж Олександр Тетерко з рембату. Відчайдушно блимаємо фарами і нарешті спиняємо машину. Традиційні оіймашки з відривом від земної поверхні. Олександр дуже цікавий чоловік. Волонтер з Львівщини, який підписав контракт із ЗСУ. Стоїмо і теревенимо. Олександр, як завжди, життєрадісний. Проте турботи є і в нього. «Потрібно облаштувати баню в розташуванні. Помитися в Очеретиному дорого. Даси кількасот гривень, а баня вміщує чотирьох чоловік. Квартиру винаймати немає сенсу. Знову ж дорого, та і вода подається нерегулярно, – говорить рембатівець. – От нам би ємність кубову, тоді справи б налагодилися. Але вона дорога».

DSC_0582

Приємно зустріти знайому людину, але пора рушати далі. В центрі селища віддаємо передачу й виїжджаємо на Авдіївку. Від здивування не можемо оговтатися. Тутешній люд таких доріг не бачив ніколи. Ідеально рівні, з чіткою розміткою та відбійниками. Багато областей України щиро позаздрили б таким дорогам. Але здивування не завадило помітити автомобіль «Нива», який стояв у центрі Орлівки. Та це ж «Мавка», яку наша волонтерська група передала мотопіхотному батальйону.

Дивіться також: Мавка отримала бойове хрещення!

Вона врятувала свого часу не одне життя і славно попрацювала під Золотим. Дісталося їй від се парів добряче. Капот і ще кілька панелей досі в дірках від уламків мін та снарядів, а прострелене заднє бічне довелося замінити. На ньому була наліпка злого до ворогів шершня. Тепер залишилася лише добра для своїх Мавка. Тож спиняємося, обнімаємося з солдатами, розпитуємо про справи. А по короткій миті вітань рушаємо далі. Приємно бачити, як техніка і досі служить українським воякам.

Ось і штаб бригади. Нас очікує підполковник Сергій Лисенко, героїчний чоловік, про якого писали ми та ще тимчасова слідча комісія Верховної Ради України. Саме він був на нараді 9 травня 2014 року в управлінні міліції. Саме він був одним із тих, хто не розгубився й організував відсіч штурмовикам. Саме його визволяла від загибелі група майора Михайла Драпатого. Саме тоді українці показали сепаратистам та росіянам, що відповідь на агресію може бути адекватною.

Читайт також: Підполковник Сергій Лисенко: Якби ми тоді не дали відсіч, Маріуполь був би не наш і до сьогодні

DSC_0605

Тут же передаємо пакет з ліками медикам з протитанкового дивізіону.

Проїжджаємо трохи далі й потрапляємо в групу інженерного забезпечення. Ці хлопці ще живуть в наметах. Група працює над інженерним забезпеченням батальйонів і самим облаштувати житло часу обмаль. Тому й намети. Для інженерів ми привезли масксіті. Втрата інженерної техніки зовсім небажана, адже руками накопаєш багато, але машина копає швидше.

DSC_0643

Нас по добрій традиції запрошують пообідати. Харч смачний і поживний. Знову густа юшка з курятиною, гречана каша з м’ясом та підливою, соки та шоколадні батончики на кшталт «снікерсу». На столі покраяні сальце та варено-копчена ковбаса. Командир групи каже, що в цивільному житті не кожен день так їсти будеш Воно правильно каже командир, бадьориться. Проте один з учасників російсько-української війни правильно писав, про життя в мороз у чистому полі та непристосованих приміщеннях, коли є щосекундний ризик для життя.

А ось і несподіванка. Медик Максим Ваняшин. Ми давно не бачилися, але перетинаємося на фронтових дорогах регулярно. Цей скромний чоловік завжди там, де потрібна медична допомога. І не один поранений завдячує Максимові своїм життям.

78
Останній пункт волонтерського рейсу розташований в Старій Авдіївці. Там передаємо розвідникам монітор для спостереження, бензопилу.

Нас запрошують в хату-казарму мотопіхотної роти випити кави. Старшина роти грів воду, коли в приміщення увійшло ще двоє військових. З одним ми дуже добре знайомі й неодноразово бували на позиціях під Золотим. Військовий каже, що обстановка досить складна і відстань між ЗСУ та ворогом дуже мала. Доводиться багато працювати, щоб укріпитися і вдосконалити вогневі позиції. Іноді наша розмова переривається хрипом радіостанції і тоді в ефір йдуть доповіді про обстановку на “промці”. Кава закінчувалася, час теж. Сідаємо в авто та підвозимо військового до промзони. Далі не можна. Далі він піде пішки.

DSC_0765

А ми поклали зроблені дітьми янголятка до меморіалу полеглим воякам і пообіцяли їм і собі, що в Авдіївку повернемося ще не раз.

Сподобалася стаття? Найкращий “лайк” – 30 грн.

Приватбанк: 🇺🇦4731 2196 1484 2445 (Виговська Тетяна Миколаївна)🇺🇦

Можлива співпраця з юрособами через Благодійний фонд “Час змін”. Тел.: 0979316647 (Костянтин)✌️

Кошти підуть на підтримку бійців ООС
Волонтерська група “Час Змін”

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: