48 читачів

Третій дрон на краю України

3 дрон

Київщина поступово оговтується після московської окупації. Росіяни прийшли в Україну, ніби плем’я вендалів із роману Майкла Крайтона «Пожирачі мертвих». Вони руйнували міста і села. Сп’яніла від безкарності солдатня катувала й гвалтувала українців з видимою насолодою. З такою ж радістю та насолодою росіяни вбивали наших громадян. Просто за те, що вони громадяни України.

Київщина оживає після навали варварів. Значно пожвавився рух на дорогах. По розчищеній від згорілих автомобілів та пошматованих кулями тіл трасі «Київ-Чоп» відновився рух автотранспорту. Запрацювали маршрутні таксі, й тепер можна доїхати зі столиці в інші області країни. В деяких містах вже прибирають від уламків вулиці, хоча Ірпінь, Гостомель, Бородянка ще закриті для транзитного руху й повернення до них мешканців. Поступово вивозиться підбита російська техніка, але іноді можна побачити в кюветі розстріляний легковик із написом «Діти» чи розчавлений гусеницями танків автомобілі.

230 кілометрів до Чорнобильської АЕС проїхати за вказаний у навігаторі час неможливо. Він не знає, де підірвані мости і кудою краще об’їхати блок-пости. Дорога на Північ контрастна. На Білоцерківщині рожево-білим кольором квітнуть абрикоси, а від траси «Київ-Ковель» кольори тьмяніють, хоча дихається набагато легше. Хочеться вийти з машини й заглибитися у хвойний ліс… Але немає того лісу… Дерева ростуть, але він просто перекопаний солдатськими лопатами окупанта. Наче лишай на тілі, видніються випиляні ділянки серед лісу, де стояла ворожа техніка. Всюди розкидані упаковки з-під сухпаїв, поліетиленові пакети та консервні банки. Табличка «Міни» теж не заохочує до прогулянок.

В селах ситуація не набагато краща. Біля багатьох садиб розкопані садочки та городи. Подекуди повалені паркани. Не так страшно, як на Чернігівщині та Сумщині чи обабіч Житомирської траси, проте теж видно вчинки окупанта. Орки не жаліли ні дитячих майданчиків, ні сільські клумби. На деяких парканах та воротах особняків видніються наївні написи «Дети» або ж «Тут живут люди». Наче це колись зупиняло загарбника від розстрілу мирного населення…

Настрій був не дуже добрий. На це впливали не так картини розрухи, як і те, що наші адресати були поза зоною зв’язку. В населених пунктах покриття мереж національних операторів було, а між селами – глушина. Від Катюжанки й в напрямку Іванкова рух ускладнено, бо доводиться кілька разів переїжджати річки та рівчаки то по понтонній переправі, то через якісь кладки. Машина м’яко котиться піщаним грунтом, а обабіч хворий ліс, де дерева лежать із вивернутим корінням. Нагадують людей, яких війна вирвала з домівки та кинула мертвими лежати на вулицях біля спалених і розбомблених будинків.

В Іванкові зупиняємося біля зруйнованого готельно-ресторанного комплексу. І тут вдається налагодити зв’язок із ротним «Кедром». Його підрозділ закриває кордон в районі Чорнобильської АЕС. Ми не бачилися більше ніж пів року. Ми знали, що рота «Кедра» була у важких боях біля Києва і проводила операцію по визволенню Мощуна. Домовляємося про зустріч на КПП «Дитятки» і продовжуємо рух на Північ. Нам доводиться форсувати Тетерів та Уж по понтонних мостах. Але то вже не перешкода і через годину ми вже в Чорнобилі.

До міста веде дорога, обабіч якої ліс вже майже поглинув селище. Приватні та адміністративні будинки видно ранньою весною, але коли листя зазеленіє, то їх вже не побачиш. В самому місті є 28 сімей самоселів. Цих людей вже з місця не зрушиш. Чорнобиль евакуйовано ще за часів СРСР, але ознаки ринкової економіки тут присутні, бо ми з ротним зустрілися біля крамнички з вивіскою «Продукти. Кава. Кури-гріль». «Кедр» широко і симпатично всміхається, проте очі видають втому. Старший лейтенант пропонує випити кави. Йому нарізали ділянку відповідальності 60 кілометрів. Повідомляє, що прикордонників поки небагато і доводиться перекривати кордон десь людьми, а десь організовувати вогневий заслон. Ні, вони не стріляють, але передбачаю таку можливість.

Кедр, Костя Головне, що радіаційний фон в нормі, тому «Кедр» пропонує проїхати до аварійного енергоблоку. Закриваємо щільно вікна і рушаємо.

На станції порожньо. Персоналу не видно, бо людям доводиться працювати буквально за двох. Ротний каже, що тут щось знали чи підозрювали, адже в день вторгнення багато хто не прийшов на роботу. Ми кружляємо навколо саркофагу, фотографуємося на його тлі. Так, є речі страшніші за цю аварію. Тут 30-кілометрова зона відчуження, а росіяни зробили нам зони набагато гірші. Й жертв від їхньої агресії теж набагато більші. Напевно, що з кваліфікованим екскурсоводом тут було б цікаво, але свідчення очевидців теж дають певну картину. Хто і де будував дороги, як з станції Янів везли конструкції та багато іншого можна було б ще почути. Але часу відверто небагато, тому повертаємося на командний пункт роти.

Тут чистенько. Один із небагатьох будинків, де жили на вахті працівники ЧАЕС. Московити побували й тут. Деякі приміщення, кажуть, пограбовані, проте ми там не були. Ми віддаємо квадрокоптер. Тут він дуже потрібен, адже контролювати великі масиви непросто, а від повторної атаки на Київ ще ніхто не убезпечений. Ми ще пропонуємо вивантажити каші в банках. «Кедр» відповідає: «Та нехай хлопцям іншим буде. За такий квадрик можна тиждень не їсти», Ми сміємося. Біля нас стоять двоє чоловіків. Ротний показує пальцем на одного:

– Ось він збив два російських гелікоптери біля дамби. Ти ж збив? А гроші не заплатили? НУ і правильно, ми ж не заради грошей працюємо…
– Так, збив. Одне падіння спостергав візуально, а по другому пустив ракету але падіння за туманом не бачив.
– Цей бій був біля Київського моря, де ми були біля Хотянівки. Спочатку чотири вертушки було…
– Та ні, потім десятків три…
– Ми стояли на лівому березі, але потім нам наказали кидати все, бо був прорив на Ірпінь. І так вийшло, що ми опинилися там, де зараз.

Проходимо «на каву». Нам одразу насипають по величезній мисці рибної юшки «…такої солдатської, щоб раз поснідав, то вже не обідати й не вечеряти» та гостинно підсовують тарілки з трохи жовтим салом та свіженькою цибулею. Ніхто не хоче чути заперечень, тому доводиться їсти густу, аж ложка стоїть, страву. «Кедр» іноді виходить, але продовжує розповідати. Іноді доводиться його повертати до попередньої теми. Ось деякі моменти з його розповіді.

«З бригади ми вийшли першими. Спочатку Пуща-Водиця, лівий берег, а потім вже після прориву на Ірпінь перекидали туди, де було найважче. На Лютіжі не встигли закріпитися, то росіяни залетіли на Гостомель. 27-28 ми вже були на місцевості, де Ірпінь та Бучу, як на долоні видно.

Копали вправно. Я показав, як треба, то приїхало 4 екскаватори, привезли плити, а блоків десь 600 розвезли. Самооборони чоловік 350 допомагали. Без зброї. І будували. Їжі навезли, але це таке… Машину-«таблетку» ось підігнали, на якій я зараз їжджу. І не просто бліндажі робили, а з виходами, вогневими позиціями. Довелося закривати мені: Мощун, Гута-Межигірська, «Марс». Там наших утюжили артою і гелікоптерами. Батюшку в церкві завалило під уламками і росіяни не давали витягнути, то я забирав, він в Софійському соборі тепер служить. Саперів немає, сам всюди їжджу.

Але ми зайшли і добре їм наваляли, потім артою заутюжили їхній відхід. Коли підірвали дамбу, вода розлилася, й ворог потрапив у пастку. Багато в росіян 200-х та 300-х, дуже багато. Через пару днів вимальовувалося, що кацапи далі не підуть. Вони ще кидалися на Гостомель… Перли, перли, перли… Але боялися контактних вуличних боїв. Тільки артою гатять.

Чи добре в них спорядження? Плити вони різні носять, а от шоломи можна ногою пробити. Із озброєння є 103-ті та «двухсотої» серії і автомати Калашнікова. Багнети нового зразка добрі. А в кадирівців на 103-х «калашах» встановлювалася на планку пікатіні оптика, яка синхронізована з монокуляром на шоломі. Переносить прицільні мітки на екранчик і можна стріляти із укриття, з-за рогу. Мені тільки два таких дісталося. Багато їхньої техніки залишилося, ми її постягували на смітник.

З кацапом я зустрівся віч-на віч. Я якраз перезаряджався і не міг пристебнути магазин. Він вискочив і пустив чергу. Вона вдарила напівкругом по бронежилету, а я вбив його впритул з пістолета. Коли по мені пішла черга з автомата, осколками зачепило бочину. Досі зі швами ходжу. Потрапив у госпіталь, але через 5 днів втік. Треба ще шви зняти, а потім реабілітаційний період відбути».

Настав час потиснути хороброму офіцерові руку на прощання. Потрібно було заїхати на кілька хвилин в роту багатостраждального 2 батальйону та скинути там продукти. В Іванкові ми перетинаємося з мінометником «Говерлою». Як завжди, «Говерла» втрапив у самісіньке пекло. То січнева 2017 року Авдіївка і її промзона, то тепер битва за Київ. «Говерла» геть не гламурний, трохи знервований.

«Ото ми настріляли… Росіяни трьома групами заходили в Мощун. У них було розподілено, хто і який сектор має займати. А ще їхня артилерія передній край рівняє з великої дальності. Над нами постійно літають і знімають безпілотники.

Ми теж багато набили русні. Коли почали воювати, то швидко закінчилися штатні міни й почали завозитися польські та чешські. А в них заряд такий, що вистрілити можна лише на 4 км. І не було в нас таблиць стрільби. Довелося стріляти, враховуючи коефіцієнти. І ще залупається до Європи? Тут навпаки треба просити «Дай, дай, дай!». От «джавеліни» штука офігенна. Головне, правильно зарядити. Невже ми самі не можемо до цього додуматися? Можемо. Он «Корсар» дуже добре себе показав. Хлопцям не треба тих СПГ. От ракета – то класно. Дуже багатьох вбито снайперами із «вінторезів». Вони йшли за піхотою і відстрілювали наших. Звуку немає і не можна зорієнтуватися, звідки стріляють. Але ми їх теж накришили. Я в шоці, скільки їх там в землі лишилося… Собаки ті трупи їдять, ворони… Ще засмажених багато… Аж гай шумить. Думаєш, позабирали своїх? Хрін!».

Просимо «Говерлу» провести нас в роту. Він погоджується і за кілька хвили ми складаємо ящики з тушняком на траві. До позицій їхати не варто, дороги міновані й найменша помилка в керуванні транспортом може призвести до трагічних наслідків. Тому прощаємося з вояками під Іванковим. Де зустрінемося з ними наступного разу ніхто не знає. Але віримо, що зустрінемося.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: