Втягнулися. Ешелони з підрозділами 72-ї бригади почали один за одним прибувати в Білу Церкву. Вокзал живе в двох паралелях. В одній – пасажири дальнього сполучення і приміських потягів, в другій – ті, хто зустрічає військовослужбовців.
Під час прибуття ешелону ці паралелі перетинаються. Один з тих, хто мав їхати пасажирським потягом, дивився на зустріч вояків, що поверталися зі Сходу і зітхнув. «Нас так не зустрічали», – сказав він. «Не може бути, – обурилися білоцерківці, – ми не пропускаємо жодного ешелону…». «Ви – ні, але я служив у танковій бригаді», – уточнив чоловік. Маємо пишатися, що про воїнів білоцерківського гарнізону громада не забуває.
12-й окремий мотопіхотний батальйон «Київ» добре проявив себе в боях ще з 2014 року. Потім він діяв разом із 26 артилерійською бригадою, а з 2016 з 72-ю бригадою. Добре проявили себе бійці батальйону під час боїв в районі Ясинуватської розв’язки. «Там було поле переоране артилерією. Вдарили морози, випав сніг, а навколо «Алмазу» вивернута земля. Окопи були неглибокими і мало захищали від щільного артилерійського і мінометного вогню. Бліндажі збудовані таким чином, що прикривали нам тил, а не фронт і було надзвичайно важко відбивати атаки піхоти ворога. Відбили цю сімсотметрову смугу», – на пероні по снігу креслить важким черевиком схему офіцер. Піхота справді «цариця полів».
Ешелон прибув лише двадцять хвилин тому. Урочистості й шикування закінчилися. На платформах стоїть побита, пошарпана техніка. Озброєння і оснащення батальйону надзвичайно бідне. Старі вантажівки, допотопні БРДМи, якісь м’яті «Спринтери». Але настрій радісний. «От все ж поставлю на свого «бардака» штатний кулемет, – говорить Іван Терновенко, – і тоді повоюємо!» Поставите, Іване. А поки вирушаєте в місце дислокації за кілька кілометрів від Білої Церкви. Відпочинок буде, але, здається, короткий, бо мають відбутися міжнародні навчання й частина батальйону буде брати в них участь.
Ближче до вечора прибуває потяг із самохідними гарматами і мотопіхотною ротою. Грізні сталеві коробки з гарматами 152-мм давно стали «бичом божим» для ворога. Артилерія 72 бригади завжди славилася вмінням влучно стріляти, вправно маневрувати і вчасно вийти з-під обстрілу. Багато «самохідок» було розбито в 2014 році, але артилерія відродилася і продовжує нести відплату в тих місцях, де потребує підтримки піхота.
Піхота була скромною. Рота не змогла розміститися в одному потязі з своїм батальйоном і доганяла його з артилеристами. Хлопці-піхотинці також вправні. Там, де перебувала на позиціях третя рота, ворогам було гаряче. Не знали вони спокою. Тепер українським військовим випала нагода показати своє вміння іноземцям і, думається, що піхота не пастиме задніх.
І нарешті всі мотострільці зібралися в пункті постійної дислокації. Прибув у Білу Церкву третій батальйон. Їх довго тягали по залізниці, тримали на вузлових станціях, але будь-яка дорога має початок і кінець. Потяг прибув трохи несподівано, але потрібно було бачити, як з різних куточків міста прибували білоцерківці, щоб привітати героїв. Більшість була педагогами. І їхній очільник Юрій Петрик не пропустив жодного потягу. Всі зустрів і вітав від усього серцю.
Мороз. Сніг рипить і промовці намагаються бути лаконічними. Отець ван Кречківський наголосив, що сьогодні День злуки і вояки продовжують традиції солдатів національної революції 1917-21 років. Він просить Божого благословення для них і заступництва.
Командир батальйону дає довгоочікувану команду: «Вільно!» і лава розсипається. Рідні обіймають фронтовиків.
Ось група військових фотографується біля прапора своєї роти. Напевно, у багатьох закінчуються контракти, й фото буде згадкою про проведені пліч-о-пліч роки. Коли банка тушеного м’яса і магазин набоїв були найбільшою цінністю.
Неподалік стоїть старшина Олег Вінник. Не співак, хоча, може, й любить ходити в караоке. Поряд волонтери з групи «Білоцерківські кікімори». Вони вже обговорюють не тільки події минулих днів, коли Олег перебував на фронті, а й майбутнє забезпечення підрозділу. Підходимо, обіймаємося, згадуючи про новорічну поїздку “Часу Змін” на схід, під час якої відвідали й Олега.
“Кікімори” діляться планами на найближче майбутнє, адже перерви в роботі у них немає. Плетуть жінки маскувальні сітки, збирають спальні мішки. Воякам потрібен захист і відносний комфорт. Над цим волонтерки і працюють. Як і багато українців в різних куточках країни. Нам потрібне закінчення війни. Закінчення війни перемогою. Чого й бажали всі промовці і що є гарантією нашого життя.
Більше фото тут: Зустріч “чорних запорожців”. Епізод 5 Епізод 4 Епізод 3
