156 читачів

Сонце на сході

1

Сонце на сході України не таке, як на Подніпров’ї. Воно особливо пекуче й сліпуче-біле, ніби вогонь у пальнику, куди подається кисень. Під його променями достигла пшениця. Фермери квапляться зібрати врожай і в полях видно шлейфи куряви, які, піднімаючись вгору, накладаються на дим. То спалахують поля від розривів російських снарядів. Згадалося, що в радянські часи особливою популярністю користувався фільм «Бєлоє солнце пустині». В ньому показувалося, як різномасті росіяни Сухови, Вєрєщагіни та Пєтрухі руйнували уклад життя середньоазіатських народів. Бо їм було «за дєржаву абідна». Сьогодні те біле сонце в Україні, куди припхалися різномасті Петрухі, Саїди, Ахмети, Мужани, бо їм теж, ніби, «абідна», за країну… Вони ту країну і не знають, але припхалися до нас зі зброєю, щоб ми змінили шкіряні черевики на кирзові чоботи, а волю зміняли на рабство. Палає Схід, горять Мужани і Петрухи, але й Україна зазнає втрат.

Справа була неважкою. Потрібно було за одну добу завезти піхотинцям комплекти «Старлінків» та медичні препарати. «Старлінк» – то справді неперевершена річ. В умовах Донеччини (та і не тільки), коли зв’язок стає розкішшю, винахід Ілона Маска знімає проблему. Цікаво було спостерігати на блок-постах за вартовими, які перевіряли багаж і зі справжньою, майже дитячою цікавістю просили показати комплектацію системи. Наші військові вміло використовують системи супутникового інтернету. Є дані, що завдяки їм навіть наводяться системи озброєнь для знищення піхоти та техніки російських федерастів.

А от з медициною все було трохи по-іншому, менш оптимістично. Ми щиро раділи, коли в робочий вен завантажувалася коробка за коробкою, але потім настала черга двох великих упаковок з чорними пакетами, які використовуються для транспортування тіл загиблих вояків. Коли їх почали розміщувати в машині, то пролунав дзвінок з мобільного. Під час розмови вухо вихопило фразу: «Пакети? О це добре, вони потрібні…» І тут просто відбувся зсув свідомості й розуміння цієї жорстокої реальності. Нестерпно боляче, що є стільки загиблих від рук ворога, але добре, що тепер тіла захисників не будуть складуватися в моргах, а поїдуть в останню путь додому. З почестями, по-людськи… Це останнє, що ми можемо зробити для них, крім пам’яті, звісно.

На Подніпров’ї війна вже не відчувається. Аж цікаво, наскільки люди перестають відчувати смертельну загрозу, яка два місяці тому нависала за кількадесят кілометрів. Розслабуха, безтурботність, лише інколи побачиш людину в камуфльованому однострої. За Дніпром все не так. На дорогах можна побачити весь модельний ряд автовиробництва 90-х, початку 00-х років. Половина з цих авто в своїй заводській фарбі, решта «задуті» кольором хакі. Але їх об’єднує одне – всі вони «робочі конячки» Збройних сил України. Ми неодноразово обганяємо колони, які перевозять особовий склад і військове майно. Ніби циганський табір суне в горнило війни. Попереду блимає «маячками» авто військової служби правопорядку чи поліції, а за ним тягнуться «спринтера», «богдани», пікапи, позашляховики. Половина транспорту їде на жорсткому зчеплені, економлячи пальне та моторесурс. Старі радянські авта стоять на узбіччях з піднятими капотами, бо перегріті двигуни, але як їм вистигнути на такій спеці?

Чим ближче до фронту тим рухатися потрібно обережніше. На вузьких дорогах ледь розминаються великотонажні зерновози з танковими тралами. Останні тягнуть на фронт і з фронту військову техніку. Он потягнули на відновлення ушкоджену БМП, а в зворотному напрямку чадить величезний КрАЗ, який натужно везе до фронту відремонтований танк. А на додачу до всього зустріли колону «військово-гламурних» тридверок «Гелендваген». Це надійна техніка. Цікаво, хто ж зробив такий підгончик?

Міста Донбасу відчутно спорожніли. Російське «бєлоє сонце» спалює міста разом з мешканцями. Хтось апатично чекає долі в домівках, хтось прасує триколор і здає позиції ЗСУ, а багато городян подалися в евакуацію. Міста ще живуть, але їхнє життя важке. Продукти трохи дорожчі, а пальне то й значно дорожче. В полях вгадуються замасковані позиції, видно вали вивернутої з протитанкових ровів землі. Доводиться петляти між ямами на вищербленому асфальті, купами щебню, щедро насипаного з самоскидів та поваленими деревами. Ці ями не змінилися з 2014, а от завали і засіки зроблені для утруднення маневрів російської бронетехніки, яка сюди може прорватися. Вона зовсім поруч, націлена з півдня та півночі на основу українського клину, оберненого гострим кутом в бік ворога. В разі прориву, основний танк росіян та БМП буде в цьому місці за 40 хвилин, а БТР ще швидше. Але якось тихо сьогодні.

Ми п’ємо каву з військовими на культовій заправці. Тут перекушувало хот-догами, заправлялися пальним та гарячими напоями багато визначних військових та цивільних осіб. Нині ж тут можна замовити тільки ріденьку каву. АЗС обкладено мішками з піском. Сусідні автозаправки цього не зробили і тепер вони зрешечені осколками. Зауважуємо, що багато військовиків носять не статутні, а патріотичні футболки. В кожного другого на грудях красується: «Доброго вечора. Ми з України!». Фрази в розмові короткі:
– Щось ви швидко доїхали, ніби на гелікоптері…
– Так дорога рівненька…
– Пального вистачило?
– Заправилися в Дніпрі, а холодна вода на АЗС є?
– Немає.
– Як справи загалом?
– Норм.
– Загинув М., як це сталося
– (мовчання)…
До нас доєднується ще кілька чоловік. Нашого співрозмовника «озадачують» ситуацією, в якій цивільна дружина військовослужбовеця взяла у когось гроші в борг, а з віддачею винкла пауза і непрозуміння. Всі хто сидів за столом також з непорозумінням почали кліпати очима, а потім з словами «Мляаааа…» почали розходитися. Хтось на передові позиції, хтось лагодити техніку, хтось розбиратися з військовим у якого не пунктуальна цивільна дружина…

Але плани обговорити встигли. У військах велика нестача всього і це не секрет. Потрібні авто, потрібні прилади нічного бачення. На заявки від офіцерів рівня батальйону вищі штаби, образно кажучи, махнули від ліктя. Немає «нічників» і не буде. А вони актуальні не лише для виходів розвідників, роботи спостережних постів, а й для доставки боєкомплектів та спорядження на передові позиції. За коротку літню ніч потрібно встигнути багато, бо вдень кожна машина та солдат є вразливою ціллю для ворога.

Також потрібні авто. І відміна нульового розмитнення вдарила болюче. Не всі частини хочуть брати на баланс автотехніку, яку переганяють волонтери. Постановка на облік, отримання техпаспорту є досить затягнутим і морочливим процесом. Інколи документи приходять тоді, коли машина вже згоріла чи розбита так, що не придатна для експлуатації. Замість того, щоб внести правки в документ про «нульове розмитнення» та збільшити кількість перепускних пунктів, влада зовсім «обрізала» канали постачання. Так можна було без лишніх формальностей передати авто військовим і комроти чи комбат вдячно потисне руку і каву наллє. Тепер все. «Помогатори» допомогли…

Коли біле сонце сіло за обрій ми були вже далеченько на Правобережжі. І в світлі місяця почали з’являтися вони, легендарні системи озброєнь. Комендантська година потрібна не тільки, щоб диверсантів ловити, а й для того, щоб звільнити дороги для перевезення військових вантажів. І потягнулися назустріч вантажівки з причепленими гаубицями M777, величезними фурами повезлися боєприпаси, а на одному перехресті ми помітили впізнавані силуети РСЗО HIMARS. Буде чим смалити «ваньок» аж до того часу, поки не згорить москва.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: