717 читачів

Коли волонтерський автомобіль застряг, місію не можна провалити, або Пішки ми ще допомогу не доставляли…

photo_2021-07-26_11-49-33

«Заїдьте і в другий механізований батальйон, – сидячи в своєму кабінеті після відзначення Дня піхоти говорив командир 72 ОМБр полковник Артем Богомолов. – Там командир, якого нещодавно висунули на посаду. Його потрібно підтримати і допомогти». Саме на початку травня і відбулося знайомство з майором Михайлом Дзерином. Про нього волонтери чули під час пошукової роботи про події найспеконтнішого літа російсько-української війни. Тепер випала нагода поговорити з ним особисто.

…Ми сидимо з начальником артилерії батальйону «Говерлою» на відкритій терасі білоцерківської кав’ярні. Теревенимо на особисті теми і поглядаємо на монітори смартфонів. На столі лежить розкритий записник. Смарт «Говерли» оживає, й зі Сходу приходять повідомлення. Генератор вже записано, до списку додаються запасні частини, інструмент, комплектуючі. Хоча в кожного з нас клопотів багато, але хочеться ще поспілкуватися. Євген жартує, що якби не колишній командир 1 мехбату бригади, то ніхто й не дізнався б, хто такий «Говерла»: «А так на трьох сторінках мене згадують!». Операція по взяттю позиції «Алмаз» є однією з тем нашої розмови, як і роль артилерії в обороні того невеличкого клаптика української території, рясно политого кров’ю українських солдатів. Артилерист розказує про типи мін, їхні характеристики і способи стрільби. Він залюблений у міномети, а вони насправді страшна зброя в умілих руках. А вмілі й прямі руки є і у ворога.

…Машину хитнуло при маневруванні на смугах. Ремонт дороги між Полтавою і Харковом триває. Потрібно бути дуже обережним і уважним водієм, щоб вчасно повернутися при обгоні в свою смугу. Назустріч летять швидкісні й потужні авто з серіями АН та ВВ. Поспішають гарячкуваті «пацани» на Київ. Медом їм там намазано, чи що? Відпочивали б у Краматорську… Чи Сіверодонецьку… Там річка гарна. Вночі хочеться спати і кілька разів провалююся в короткий сон, під час якого і спливають картинки часом фантастичні, часом реалістичні. Але різке маневрування, і проблискові мачки поліцейських автомобілів виривали зі сну. Наш автомобіль чомусь дуже приваблював харківських патрульних, тому спиняли нас не раз і не два. Не штрафували, лише підозріло заглядали в документи.

Схід сонця на Донеччині чарівний. Після слобожанських пагорбів пірнаємо в ледь освітлені висхідним сонцем, обрамлені лісосмугами дороги Донеччини. Минаємо ряд міст і вихоплюємося на донецьку трасу. Просто на очах виростають труби коксохіму, але нам не туди. Ще трохи донизу, поворот, кілька хвилин і ось ми вже на КСП піхотинців. Паркуємось. «Говерла» нас зустрічає і веде в їдальню. Якраз час сніданку. Так сталося, що в їдальні перетинаємося із комбатом. Він харчується разом із особовим складом. На ранок макарони з тушкованим консервованим м’ясом. До них можна взяти гарячий напій, ковбасу, масло, сир, випічку, сік, овочі. Домовляємося з майором Дзерином про інтерв’ю на вечір. В комбата роботи багато, а ми хочемо хоч трохи відпочити.

Сон не йде. То мухи дошкуляють, то смартфон загуде, тож за півтори години збираємося біля машини. Якраз за цей час приїхав армійський ваговоз із протитанкового взводу. Саме туди ми завеземо левову частину всього, що мали передати ЗСУ. Жартую, що колись, на строковій службі, кермував таким автомобілем. Мене запрошують згадати давні навички. Не заглох, коробка загарчала лише один раз, коли підіткнув не ту передачу, але в решті моментів впевнено провів тривісну вантажівку через розбиті ділянки грунтовки, а на асфальті ЗІЛ-131 завжди був відносно комфортним авто. А от волонтерському мікроавтобусу довелося нелегко, але і він прибув на місце призначення.

Село розташоване за кілометр від лінії фронту. Тут живе і цивільне населення, крутяться білі автомобілі, які тут часто називають «ОЯ…БУ», тобто, ОБСЄ.. Підвіз товарів автокрамничкою відбувається два рази на тиждень. Геть як в деяких селах Канівщини, от тільки на Черкащині «великих сліпих» немає. Розвантажуємо майже все, що привезли і робимо фотосесію. Здоровий public relation (PR) ще нікому не завадив. Протитанкісти радіють. Тепер можна і техніку «на ноги поставити», і ремонтні роботи в полі проводити, і на полігоні комфорт облаштувати і… І взагалі до них волонтери майже не приїздять, а тому поговорити «за життя» всі раді.

photo_2021-07-26_11-29-57

А якщо раді, то садовлять за стіл. На столі огірочки-помідорчики й м’ясні консерви. В чашках парує кава, куди ложкою всипають добрячу порцію цукру. Це нас переслідує всю поїздку. Цукру в чай і каву сиплеться баааагаааатоооо. Тому… не розмішуйте. Нам влаштовують ще й екскурсію до військової техніки, а потім витягують на подвір’я СПГ. Гранатомет добре вичищений і готовий до стрільби. Зброя взагалі весь час чиститься і перевіряється. Ми повідкидали вбік сопло, позаглядали в канал ствола, потримали в руках гранати. Чеку не смикали і ковпачка не знімали. То заборонено. То вже коли потрібно стріляти по «іхтамнєту».

photo_2021-07-26_11-59-58

«Говерла» поспішає. Потрібно ще перевідати бійців на позиціях, а потім встигнути на полігон. Ще на КСП він бідкався, що вояків потрібно тренувати до автоматизму. Для цього він роздруковував інструкції з алгоритмом дій розрахунків. Такі старання не минулися даром і мінометники «Говерли» є мегаспецами в своїй справі, регулярно перемагаючи на змаганнях.

Спроба проїхати волонтерським авто на позицію закінчилася епічним фейлом. Колійність дороги така, що довелося поле переходити своїми ніжками. В руках тягнули коробки з гостинцями. Зарплатня в бійців дозволяє купити і чай, і каву з печивом, але всім приємно отримати щось з батьківщини.

photo_2021-07-26_11-46-32

Прямуємо по польовій дорозі й дивимося під ноги. Комбат казав, що останнім часом не було такого, щоб з безпілотників скидували ПОМки, але обережність на передовій понад усе. Не пригнешся вчасно, не сховаєшся – отримаєш кулю в голову. Такий випадок і був досить недавно, але добре, що куля застрягла в кевларовому шоломі й боєць був лише тяжкопоранений. Тому й не дивно, що в ходах сполучення і в бліндажах висять нагадування про роботу ворожих снайперів.

Ходи сполучення викопані так, щоб при рясних дощах тут було відносно сухо. Самим роботу дренажних систем спостерігати не вдалося, хоча хмари стояли низенько. На цій позиції досить комфортно, якщо можна говорити про життя в землі. Топчани акуратно застелені, стіни бліндажу оббиті міцними, але вже трохи пошарпаними килимами. На вогневій позиції бачимо прикріплену до перекриття табличку «Красногорівка».

DSC_0536

Хтось із армійських жартівників не полінувався притягнути її сюди. Ще бачимо готові до бою кулемети, монітори для спостереження за ворогом. «А чи є чим зупинити танковий напад? Адже кілька місяців тому супостат неподалік маневрував танками?», – запитали ми. У відповідь солдати буквально за кілька секунд звідкілясь витягли звідкілясь ПТКР «Корсар» і миттю зібрали його в бойове положення.

Ми тільки диву дивувалися, наскільки швидко це все відбулося. А солдати вже розказували, як наводити ракету на ворожу броньовану машину чи заводити заряд в бійницю. Раніше на озброєнні були ПТКР «Фагот». От ним воювати був ще той смертельний атракціон, адже наведення ракети здійснювалося по дротам. Та ще й вага комплексу 22 кг. «Корнет» майже вдвічі легший і наведення на ціль здійснюється за допомоги лазерного променю. Але дроти чи лазер – оператори комплексу мають бути справжніми відчайдухами з холодним розрахунком і міцними ногами. Вискочити на позицію з комплексом, вистрілити по «іхтамнєту» знаючи, що постріл засічуть, й вести заряд на ціль, коли в кожну секунду може прилетіти «отвєтка»… «Ми регулярно тренуємося, – каже молодий, худорлявий солдат, – бо зміна позиції, вчасний відхід після пострілу – це життя». Поряд з ним досвідчений, кремезний Володимир. Війну почав із виходу на фронт з навчального центру «Десна». З того часу, перериваючись на відпустки, він на війні. Дивишся на нього і почуваєш якусь впевненість у тому, що ціль буде вражено. Справді, у Таращі люди кращі.

photo_2021-07-31_11-06-11

Пора повертатися з позицій в тил. За нашими спинами наростає стрілянина, але ми на неї не звертаємо уваги, адже це навчальні стрільби. Так, так, навчання і тренування відбуваються і на фронті. Комбат Михайло Дзерин в цьому питанні принциповий, адже сам знає важливість таких заходів. З ним ми розмовляємо в затишній альтанці. Справи в комбата не закінчені, й він відволікається, щоб відповісти на телефонні розмови чи виклик радіостанції. «Ми ретельно планували операцію під Білокам’янкою в серпні 2015 року. Наш батальйон був виведений на полігон за 20 кілометрів, й ми ретельно відпрацьовували свої дії. Так само батальйон тренувався і під Авдіївкою в 2016-17 роках. У нас було багато тих, хто прибув у відрядження. Частенько вони не могли правильно тримати автомат, не те, що проводити якісь штурмові дії. Не мали достатньої тактичної підготовки. Тодішні комбати 3 механізованого батальйону Валерій Гудзь, а згодом Олександр Охріменко надзвичайно багато уваги приділяли тренуванням. Валерій Гудзь ще й змагання влаштовував. Для взводних і ротних включно. Ми мали вправно володіти всіма наявними в батальйоні видами зброї», – розказує майор Дзерин. Втім, повний текст інтерв’ю з ним буде трохи згодом.

Наступний день ми вже починали в Авдіївці. Події 2014 року мають багато трактувань. Чим далі перебираєш офіційні документи, тим більше виникає питань. Тому пошукова робота по збору інформації від безпосередніх учасників тих подій надзвичайно важлива. А далі застосовуємо порівняльний аналіз та емпірічні дослідження можуть дещо висвітлити події та явища того непростого, та навіть критичного року.

photo_2021-07-31_11-29-30Але почався ранок все ж із кави. На території штабу бригади нас чекав із горнятком запашного напою головний старшина бригади. Там же ми перетинаємося із підполковником Сергієм Лисенком. В нього багато клопотів та він знайшов можливість організувати зустріч з одним із офіцерів-аналітиків, який брав безпосередню участь в боях під Ізвариним та Червонопартизанськом, а потім проривався з боєм на ТПУ бригади. «Ми 30 липня відкриваємо оновлений меморіал біля промзони. Потім буде невеликий концерт та презентація книг фронтових письменників. Командир бригади запрошував вас бути на урочистостях. (На жаль, бути не могли, оскільки згідно плану за основним місцем роботи мали бути у відрядженні в Одесі – прим. авт.). Ми зробили багато дій та заходів, щоб узаконити місце пам’яті, надати йому офіційний статус. Будівельні роботи ще продовжуються, але ми встигнемо», – повідомив Сергій Олександрович.

Розмова з офіцером-аналітиком також була плідною, особливо в частині рейду групи майора Михайла Драпатого. Все ж обставини прориву 2 мехбату, його дії, прийняття рішень командиром групи (адже до батальйону приєдналися підрозділи інших бригад) потрібно аналізувати і вивчати. В українського народу є два прислів’я, які точно характеризують відчайдушні, але виважені дії Михайла Драпатого «Чия відвага, того й перевага» і «Або полковник, або покойник». Сьогодні полковник Драпатий один із перспективних командирів у ЗСУ.

Задоволені отриманою інформацією ми рушили до меморіалу. Дорогою заїхали до мотопіхотинців. Там напередодні перебував з візитом п’ятий президент України. В дворі опорного пункту роти стояли ящики з абрикосами, а системи відеоспостереження за ворогом перебували в стадії монтажу. Тут таки кипить робота по відновленню колісної техніки та поліпшенням побутових умов. Хтось працює з «болгаркою» та зварювальним апаратом біля ЗІЛа, інший зварює в одне ціле два залізні диски щоб утворилася плитка для приготування їжі. Ніхто не байдикує, між нарядами і бойовим чергуванням роботи надзвичайно багато.

photo_2021-07-31_11-47-02

Так само кипить вона на меморіалі. Основні елементи змонтовано, залишалася деталізація. Основна увага сьогодні приділена бліндажу. Його переходи оформлені тим смертоносним залізом, яке було насипане на старому пам’ятному місці. Всередині бліндажу на ліжку лежить манекен, створюючи «ефект присутності». На щоглах підняті прапори частин і підрозділів, які брали участь в боях на промці, а на гранітних плитах викарбувані імена загиблих. І башта танку, і розстріляна «таблетка» теж тут. Стало краще. Більш урочисто і збереглася атмосфера туги за полеглими побратимами.

Сонце припікало. Незважаючи на каву, хотілося спати. За блок-постом в мареві була вона – промзона Авдіївки, ключова висота в обороні міста… Згадалося, як в минулий захід бригади в Авдіївку ми неодноразово бували тут і зустрічали людей, що стали нам справжніми друзями.

photo_2021-07-31_11-47-08 (2)

…Джип вправно зманеврував повз ангар і ревнувши мотором загуцикав між густих дерев та промислових приміщень. Кілька перемикань передач і машина пірнає під навіс колишнього цеху. Сьогодні він нагадує рештки розстріляної людини, тіло якої методично скльовують ворони, залишивши кістяк. Тиша оманлива. Швидкий прохід коридорами та житловими приміщеннями і ось кімната, звідки здійснюється координація обороною цього району. На мапі дугами вигнулися позначки позицій ЗСУ та ворогів. Розвішані карти вогню та орієнтирів. Під час боїв у січні-лютому 2017 року ці квартали та розв’язки вивчені буквально «на зубок».

218912758_336969688088808_3885329481905397985_nВ деяких місцях смуга розмежування становить 30-50 метрів, буквально по межам дачної ділянки. В таких місцях командир підрозділу радить говорити тихіше, бо супостат може почути. Ось тут вже не до легковажності. Шолом, бронежилет навіть не думай знімати. Тут скептично ставляться до «бронешапок» типу TOP-D, оскільки додатковий захист в області скронь та вух може врятувати життя. Люди в камуфляжі тут здебільшого молоді, адже щоб витримати напругу постійних перестрілок та виконувати в повному обсязі потрібне здоров’я і неабиякі сили. Тому й спорту тут приділяється увага, незважаючи на основну, бойову роботу та постійне поліпшення вогневих позицій та ходів сполучення.

Ворог теж пробує копати. Проте в них інженерна підготовка не така ґрунтовна, як в ЗСУ, Їхні бліндажі чомусь обвалюються, а то й вибухне ящик з боєприпасами. Необережне поводження зі зброєю стає традицією в російських окупантів. Але якщо і потрібно буде відповісти, то вогневих засобів вистачить в українців. Ворог про це знає, хоча і вперто хоче спровокувати вояків. В таких випадках відкривається вогонь у відповідь. Летять ВОГи, а інколи і «шайтанка» гучно стрельне. А в перерві між локальними війнами і фронтовою роботою смачно ковтне командир заварної кави, а підлеглі пригощаються гороховою юшкою. Справжньою, майже домашньою. «В мене обід по розпорядку. Дисципліну треба тримати», – говорить командир і робить ковток з кухля. Від пильного погляду почервонілих повік нічого не ховається. Він перехоплює наш погляд і продовжує: – Сплю мало, постійні головні болі. Контузія… Та хіба одна. Іноді прямо тут і прокапуюся. Приходить лікар і робить необхідні процедури».

…Машину хитнуло на ділянці дороги під Покровськом, де велися ремонтні роботи. Сонце палило нещадно і відкриті вікна не рятували. Розморило на спеці й наснився реалістичний сон. А далі було повернення додому. Вечірній Дніпро, мальовничі поля під П’ятихатками, вечірній та загадковий Холодний Яр і думки та складання планів про допомогу оборонцям України.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: