В жорстокій розвазі людства полюванні є термін «I suggest to kill two Woodcockwith one stone», тобто «Вбити одним патроном двох вальдшнепів». Режисер Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. Садовського Тарас Мазур не мисливець, але в творчому плані б’є без промаху і влучив. В самісіньке серце глядача влучив своєю виставою «За двома зайцями» та підтвердив своє реноме багатогранного постановника. Після «Вільяма… нашого… Шекспіра» (с) він повернувся до української класичної комедії Михайла Старицького. «І що ж можна нового знайти в ставленій-переставленій п’єсі?..», – спитаєте ви. І я, наслідуючи старого Паніковського, відповім: «Поїдьте у Вінницю і спитайте в театрі за Мазура!»
Старт театрального сезону і мав бути таким – яскравим, непересічним і антистресовим. Тарас Мазур підійшов до постановки чи то, як Огюст Роден, чи то, як Ціцерон. Взяв – і поприбирав те, що додавало хронометражу виставі. Так-так, в умовах пандемії це важливий фактор, тому «За двома зайцями» були ще й антикризовими. Тарас Володимирович вивів з вистави молодь на чолі з вождем пролетаріату… Ні не так. З верховодою робітничої молоді, який пройшов тернистий шлях від наймита до слюсара, а саме Степана Глейтюка. Також не було Йоськи і, вибачте, Пидори.
Зате був Свирид Петрович собственною персоною. Олексій Головач – ніби реінкарнація незабутнього Олега Борисова. Олексій ставив «бруки трубою», а «жильотку хвасоном» так, що глядач одразу впізнав – це він, із-за Канави. Вдаються Головачу пройдисвіти, ой вдаються. Просто гаспидом влазять вони у дівочі серця, нехай і такі, як у Проні Прокіпівни.
Цього разу Ольгу Бугу не повісили, не втопили, не спалили… тільки серце розбили. Великого таланту і працездатності артистка. Кожного разу вона кидає собі виклик і викладується на сцені. Якщо ворона – то сніжно-біла, натхненна свободою. Якщо Проня – то нехай і з голосом командор-сержанта Хартман, але з поглядом, в якому сконцентрувалися любов і розчарування всіх неодружених дівчат світу. Пронечка в своєму міщанстві є жертвою. Ольга не намагалася зіграти Криницину, вона по-своєму прожила роль, де під «цільнометалевою оболонкою» сховане вразливе дівоче серце.
Просто таки зачарували грою виконавці ролей Сірка, Сірчихи та Лимарихи Валерій Прус, Лідія Бєлозьорова та Надія Кривцун. Ось він Київ початку 20 століття. Ось вони – українці Подолу з усіма своїми чеснотами та недоліками. Ось тут кипіли шекспірівські пристрасті подільського розливу. Неперевершеними гра з соковитими діалогами здіймала хвили сміху в залі, хоча глядачі просто боялися хоч ось пропустити з того, що відбувалося на сцені, захопившись трактуванням класичного матеріалу.
Так, Тарас Мазур додав своїх фірмових «фішечок». Чого варте оте багатозначне «Після весілля!», яке ніби рушниця Чехова, стріляло і влучало куди треба. І увага до деталей. Кожен рух артистів на сцени був спрямований на створення цілісної картини. А присутність на сцені оркестру додало виставі барв і оригінальності. Видно було, як музиканти просто купалися в світлі софітів.
Браво! Оплески були заслужені. Букети квітів більш ніж заслужені. Молодці вінничани. Бажаємо тільки успіху. Дивуйте нас!
Сподобалася стаття?
Найкращий “лайк” 30 грн.
Приват Банк 4149 6293 1597 2810 (Тетяна Виговська)
Цей проєкт реалізовується на волонтерських засадах великими поціновувачами театру, засновниками видавництва “Час Змін Інформ” Тетяною Виговською та Костянтином Климчуком.
Чим більше “лайків” – тим більше цікавого контенту (рецензій, інтерв’ю з режисерами та акторами, актуальних новин тощо) про український театр! Запрошуємо меценатів до співпраці. Телефон для довідок: 097 931 66 47 (Костянтин Климчук)
