1,421 читачів

Сапер: Ми на своїй землі, вона має бути очищеною й цього достатньо!

Сапер Льова

Він сидів із втомленим взором на топчані й пив каву. Обвітрене обличчя було змарнілим, погляд поволі фокусувався на оточуючих. Проте затиснута в пальцях, у потріскану шкіру яких в’ївся донецький ґрунт, сигарета не тремтіла. Навпаки, руки чоловіка були точні й впевнені у рухах. Травневим вечором можна й відпочити, проте думки Льови (як він себе назвав) були далеко. Напередодні в прифронтовому селищі стався теракт. Від вибуху загинув проукраїнськи налаштований чоловік. «Я можу з впевненістю сказати, що міна не була скинута з «безпілотника». Це була «закладка». До того ж ставив заряд чоловік, який добре знає свою роботу. Може, хтось прокрався на нашу територію чи хтось із місцевих мав зуб на дідуся. Детонатор російський, новенький, в мастилі. В українській армії такі теж є, але доступу до них ми не маємо», – підсипаючи цукор в склянку говорить він. Стало цікаво поспілкуватися з цим виваженим спеціалістом-сапером.

Ви вже другий раз в Авдіївці?

Так, перший раз сюди потрапив наприкінці 2016 року, а саме 16 жовтня. От тоді цікава робота була. Все що вибухає, а особливо те, що не вибухнуло, було нашим. Тоді роботи було «взахльоб», та і зараз теж вистачає.

А конкретніше…

Ми зараз займаємося розмінуванням. Ми ліквідовуємо мінні поля, а до того ж залишилися в землі снаряди після руху військ. Наступали, відступали, робилися загороджувальні мінування. Одне мінне поле накладувалося на інше. Документів не залишилося, а умовні схеми малювалися «на коліні». Бувало таке, що вже є пробита і накатана дорога. Починалися дощі й колеса автомобілів виколупували з цієї дороги протитанкові міни. Ми поїхали туди, а там таке мінне поле, що довелося викликати саперний полк. Витягли 360 штук, а ми там їздили щодня і думали ніби поле «чисте».

Ці дороги були обвіховані?

Аякже і маркерами промічені. Каталися собі повз них і ніхто не бачив небезпеку. А вона може бути всюди. Якось на Світлодарській дузі поїхали зв’язківці ГАЗ-66, то їх обстріляли «шахтарі» чи «колгоспники». Влучили ПТУРом (ПТУР – російська абревіатура. Протитанкова керована ракета (ПТКР). Прим. авт.) в кунг. Це були справжні професіонали, бо так вміло провести балкою ракету могли тільки професіонали. У нас далеко не кожен так зможе. Миколайовичу тоді барабанну перетинку випалило, ще двох молодих поранило, але вони вже звільнилися із ЗСУ.

Вам часто кажуть «Дякую!» за роботу?

Та ми не за подяку працюємо.

А яка ж тоді у вас мотивація?

Ми на своїй землі, вона має бути очищеною й цього достатньо. Крім того, ми з багатьма передружилися. Піхоті потрібна дорога? Добре, ми погнали. Зайняли нову місцевість, куди йти ніхто не знає. Першим рушає сапер, а за ним іде зв’язківець.

Це правда, що сапер помиляється один раз?

Два, перший раз при виборі професії. Але є такі хлопці, що в них і по три рази вдається помилитися. У сапера немає якихось шаблонів. Коли ти йдеш на завдання, то маєш розуміти, що чим більше хвороблива суть характеру мінера,  тим складнішим буде механізм підриву міни. Потрібно весь час розвиватися.

Була якась така хитра штуковина, яку ви знімали?

В сапера є певне правило: знаєш, що за хитра штука перед тобою – не чіпаєш, не знаєш – тим паче не чіпаєш. Міною може бути все, що завгодно – склянка, ручка, дитяча іграшка, запальничка.

А яка вам найхитріша міна траплялася?

Нажимні міни із консервних банок і гранат. Металошукачем не прощупаєш, зразу не побачиш, конструкція ніжна. Бачив міни, в яких датчик цілі робиться з фольги. Один лист фольги, другий, діелектрик. Коли фольга між собою замикається – відбувається підрив. Кілька років тому сепари почали перероблювати свої штатні міни під дещо інше. У них є ПОМи (ПОМ-2 — протипіхотна міна осколкова натяжної дії. Прим. авт.), вони запускаються дистанційним методом. Ворог навчився їх розбирати і запускати за допомоги гранатометів. Міни ставлять на що завгодно. Вибухові пристрої підриваються за допомоги ліхтарів з датчиками руху. Зафіксовано рух, пішов імпульс, відбувся підрив. Було й таке. Всього не запам’ятаєш. Побачив, зафіксував у пам’яті, а потім поділився з колегами. В саперів тісне суспільство.

Доводилося зустрічати ворожих саперів?

Це було в Золотому під час розведення військ. Ми ходили і розміновували територію. Зустрічалися, але душевно поговорити не вийшло.

DSC_1654

А що ви відчували при зустрічі?

Азарт. Головне не напрягатися, що я, мовляв, помру. Бо з таким настроєм в армії довго не послужиш. Коли мій час прийде, то він прийде. А ні – то й ні.

Ви фаталіст?

Чому? Звичайно, що ні. Був випадок, коли за спиною за пів метра упала 82-мм міна. П’ять осколків пройшло по бронежилету і лише один в ногу потрапив. Значить, не моє. Немає страху загинути. Є страх за товариша, страх не виконати свою роботу.

А чому немає страху померти?

Бо не можна так працювати – це відволікає. Ти повинен налаштуватися, в тебе не повинні труситися руки, ти повинен бути сконцентрованим і у будь-який момент побачити вибуховий пристрій просто під ногами. За тобою йдуть люди. Тривога може бути, але ти повинен бути впевненим в своїх силах.

Ви людина віруюча?

Я старовір. Вірю в Перуна і слов’янських богів. В тебе є свій шлях і щоб ти не робив, а твій час прийде. Люди й в мирному житті гинуть, коли їм на голову цеглина падає. Ти повинен відчути ворога, поставити себе на його місце, куди б ти засунув вибухівку і як.

Ми схожі із сепарами?

Ми на сто відсотків схожі. Там теж є професіонали. Я зустрічався на полі бою з їхніми вмілими бійцями й до них є повага. Але те ж саме можу сказати про американців і канадійців. Всі люди однакові. Правила війни однакові, просто зброя різна.

Примирення між окупованою частиною Донбасу і нами можливе?

Донбас – наша земля. Тут живуть наші люди. Просто вони настільки втомилися, що їм не подобаються ні ми, ні сепари. А от між людьми, які тримають в руках зброю примирення не буде. Потрібно йти до кордону, до кінця. Я готовий іти з боєм.

Ви звідки родом і чи знають рідні про вашу професію?

Я родом з півдня Дніпропетровської області. Батьки знають вже і просять бути обережним. Коли я в розвідку пішов, то вони нервували, а коли дізналися, що сапер, то почали запитувати, чи не хочу вже звільнитися. Знаєте, армія перестала йти вперед і це впливає на людей. В 2015-16 роках був патріотичний підйом, було більше свідомих людей в армії, а потім почав пропадати інтерес в держави і, відповідно, у людей. Люди почали не довіряти владі.

А ви?

Я вірю в себе і в своїх побратимів, а ми і є Україна. Є різниця між урядом і державою. Все, що відбувається – це політична неосвіченість народу. Не ходять на вибори, мовляв, мій голос нічого не вартий. Через це і живемо в жопі.

У вас є мрія?

Мрію про приватний будинок і великий сад. Моя дівчина із Хмельницької області, тому як закінчу тут, то поїду жити на Поділля. Продовжую контракт по пів року. Виходимо на полігон і я звільняюся, а як потрібно виходити в район бойових – знову підписую контракт. Над своєю мрією вже працюю – висаджую фундук.

З сапером з позивним “нАрмальний” спілкувалися Тетяна Виговська та Костянтин Климчук. Фото Тетяни Виговської та з особистого архіву військового.

Сподобалася стаття?  Найкращий “лайк” 30 грн.

Приват Банк: 4149 6293 1597 2810 (Тетяна Виговська)

МоноБанк: 5375 4114 0689 6915 (Тетяна Виговська)

ПУМБ: 4314 1402 0210 6529 (Тетяна Виговська)

Аваль: 4149 5100 9504 8049 (Тетяна Виговська)

Цей проект реалізовується на волонтерських засадах засновниками волонтерської групи “Час Змін”.  Кошти будуть спрямовані на збір інформації, відрядження інтерв’юерів та видання книги, в яку, зокрема, увійде і ця стаття. Напишемо “Літопис новітньої історії 72 ОМБр” разом! Запрошуємо меценатів до співпраці! Телефони для довідок: 097 931 66 47 (Костянтин Климчук), 063 782 10 10 (Тетяна Виговська)

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: