Тарас Мазур – рок-н-рольщик. Не в тому сенсі, що він патлатою головою трусить під гітарні рифи в нічних клубах, а тому, що він дає драйву на сцені в своїх постановках. Він рве шаблони, ламає замшілі устої, але не заради епатажу та самоствердження, а для того, щоб пробудити емоцію в глядачеві. В того глядача, який, можливо, приспаний тихим плином звичайного театрального життя.
Тарас Мазур – театральний джедай. Не скорившись життєвим обставинам, бувши вигнанцем, він вперто гнув свою лінію й досяг успіху. Його постановки дають надію на те, що ми зможемо побачити осучаснені вистави світової та української класики. Його повернення в Білу Церкву може стати знаковою подією на нову епоху в житті місцевого театру. Будуть суперечки та контраверсійність, буде якесь неприйняття. Але сумно точно не буде.
«Птаху-невдаху» ми побачили в новій реінкарнації. Годину й сорок хвилин триває вистава і не «просідає». Хіба десь і то ледь-ледь. Фірмові мазурські «фішки» працюють. З короткої, майже камерної, вистави-анекдоту вийшла феєрія з елементами рок-концерту та стенд-апу. «Птаха-невдаха» може оглушити гітарними соло, пострілами, заграванням із залою, але не залишить байдужим. Тож вйо в каси театру, купувати квитки, щоб переглянути пригоди копів і мажорів на дикому Заході України. Велика подяка акторам Сергію Скляренку, Ользі Бузі, Антону Пилипейченку, Інні Стороженко та Олександру Зозулі за чудові враження. Особливо хочеться відзначити класну роботу світло- і звуко- режисерів. Є з чим порівнювати.
До прем’єри вдалося поспілкуватися з самим режисером Тарасом Мазуром, який ніколи не забував про Білу Церкву.
– Цього разу ти повернувся на трохи довший період ніж постановка однієї вистави?
– Ми зробили «Птаху-невдаху», потім є в планах відновити мюзікл «Пігмаліон», але тепер через відсутність оркестру будуть певні зміни. Сподіваюся, що ми зможемо подивитися під іншим кутом на цю виставу і внести щось нове і свіже в її бачення. А далі… далі теж є плани, але про них трохи згодом.
– Твої враження від Білої Церкви? Вона змінюється? Глядачів можеш порівняти? Та і просто людей на вулицях. Чи не завадять турботи прийти в театр?
– Мені здається, що в сфері культури проблеми одні й ті самі, принаймні, фінансування і зарплатний фонд. Враження позитивні. Я цей театр люблю і багато людей шаную і поважаю. Саме тому я повертаюся і ми знаходимо спільну мову, рухаємося, щось шукаємо і робимо.
– Копну глибше. Ми з тобою перед тим говорили і з’ясували, що в твоїх планах є зробити те, що Біла Церква ще не бачила на сцені, а саме п’єсу Миколи Куліша «Народний Малахій»?
– Вона планується після «Пігмаліона». Це один з наступних проєктів, і мені хотілося реалізувати його якомога швидше, але є свої нюанси. Театр ім. Саксаганського подає її на грантовий конкурс в Український культурний фонд. Багато буде залежати від того, чи буде фінансування з фонду.
– Те, що ми бачили у Вінниці, дійсно потребує досить значних вкладень, але вистава радикально відрізняється від того, що звикли бачити білоцерківські глядачі. Проблематика, яка піднімається в «Народному Малахії», перегукується з сучасністю?
– Вона перегукується з історією України останніх сто, а то й триста років. Зараз вона знову набула актуальності з 2014 року, адже піднімає питання, як далеко може зайти людина в пошуках свободи. Що потрібно і чого не вистачає нашому суспільству. Більше того, якщо всі плани зростуться, то версія «Малахія» тут може бути більш складною і цікавою, насиченою технічно і візуальним рядом. Якщо у Вінниці це була суто драматична вистава, то тут є в планах зробити суміш мистецьких видів. Є акторська підготовка і рівень технічних спеціалістів, які мені допоможуть.
– Молоді обов’язково дивитися цю виставу?
– Так і, мабуть, їй першочергово. Цей твір ще, слава Богу, є в шкільній програмі. П’са достатньо цікава, ми в проєкті доклали максимум зусиль, щоб сучасному, допитливому глядачеві було що знайти особисто для себе.
– Ти відзначився в проєктах по творах Вільяма Шекспіра. Особливо цікавим був «Гамлет», а потім не забарилися «Ромео і Джульєта». Білоцерківці мають шанс побачити вистави англійця в твоїй постановці?
– Ми вже обговорили три роботи, які мають перспективу бути втіленими в найближчий час. Далі ми ще не заглядали. Можливо, буде і Шекспір, я не проти. Просто є багато нюансів, на які я не готовий відповісти.
– А ти чув хоч одну погану рецензію на свої вистави, того ж «Гамлета»?
– Звичайно. Після першої дії «Гамлета» виходила із залу жіночка з коментарем «Мєрзость рєдкостная!». Для мене це один з найулюбленіших коментарів (сміється).
А взагалі, яке в тебе ставлення до критики? Прислухається чи не звертаєш уваги?
Позитивне. Звичайно, мені приємніше слухати похвальні думки колег, авторитетних людей, але я розумію, що, як в будь-якому питанні, є різні погляди. Ти можеш бути поцілованим Богом режисером, але ти не зробиш продукт, який подобається всім. Люди різні, а ти можеш запропонувати своє бачення. Тебе почують люди близькі за світоглядом, або які поділяють твої думки на те чи інше питання. Так має бути. Є поціновувачі різних жанрів музики, стилів живопису. Театр нічим не відрізняється.
Спілкувалися Костянтин Климчук і Тетяна Виговська.
Сподобалася стаття? Найкращий “лайк” 30 грн.
Приват Банк: 4149 6293 1597 2810 (Тетяна Виговська)
МоноБанк: 5375 4114 0841 7017 (Тетяна Виговська)
ПУМБ: 4314 1402 0210 6529 (Тетяна Виговська)
Аваль: 4149 5100 9504 8049 (Тетяна Виговська)
Цей проєкт реалізовується на волонтерських засадах великими поціновувачами театру, засновниками видавництва “Час Змін Інформ” Тетяною Виговською та Костянтином Климчуком.
Чим більше “лайків” – тим більше цікавого контенту (рецензій, інтерв’ю з режисерами та акторами, актуальних новин тощо) про український театр! Запрошуємо меценатів до співпраці. Телефон для довідок: 063 782 10 10 (Тетяна Виговська)
