Якщо ви не знаєте, що робити, то ось вам порада – сідайте на якийсь транспорт і гайда до Вінниці. Так, милуватися фонтаном буде «не фонтан», адже він взимку не працює, але столиця Поділля чарує в будь-яку пору року.
Найкраще у Вінниці – це піти у сад. Він дещо еклектичний, проте затишний і якийсь домашній. Помахайте старій вежі та пірнайте кудись поснідати. Цього разу нашим вибором стала «Бібліотека». На неї вже давно заглядалися, але зазирнули в цю кав’ярню вперше. Не розраховуйте погортати тут якогось фоліанта. Книги виконують суто утилітарну функцію декору, іноді просто прибиті цвяхами до стіни. Тому приносьте книги з собою, або розчохлюйте смартфона. Заклад не з дешевих, але воно того варте. Сніданки гігантські, чай смачний, а інтер’єр затишний. Справді, якщо ви плануєте присвятити день читанню, то атмосфера і кухня «Бібліотеки» допоможуть вам налаштуватися на хвилю спілкування зі світом літератури.
Проте наші плани були дещо іншими. Театр… Мали намір переглянути дві вистави з репертуару. Одну дитячу «Красуня і чудовисько», а іншу – «Ромео і Джульєта». Дві історії про кохання, де одна радісна, а інша «…Не знав-бо світ сумнішої планети/понад судьбу Ромео і Джульєтти» (пер. Василь Мисик). Обидві поставлені на сцені театру імені Садовського, а між виставами є час, щоб погуляти вулицями міста.
Жанна Д’арк, тобто Ольга Буга (як вона шикарно грала у «Білій вороні»), подарувала справжню сучасну казку. За основу взяла не класичну французьку народну казку, а її анімаційну версію 1991 року. Нагадаємо, що діснеєвський мультфільм визнаний одним із кращих американських фільмів-мюзиклів. Вистава динамічний та драйвова… Що іще потрібно сучасній дітворі та їхнім батькам, яких чимало зібралося у залі театру? До честі режисерки, вона уникла сліпого копіювання мультфільму, а додала постановці ренесансних ноток та певних естрадних, хуліганських штучок. А якщо серйозно, то казку ви подивитеся на одному диханні. Тому радимо всім, хто вирушить сімейно до Вінниці, переглянути виставу. Ви точно отримаєте задоволення. Не доведеться бути в розпачі, що показати дітям. Після вистави ви отримаєте в нагороду поцілунки своїх дітей, а це найвища нагорода.
Між виставами була кількагодинна пауза. Мокрий сніг почав накривати Вінницю і прогулянка центральним парком стала не дуже комфортною. Захотілося сховатися десь в приміщення. Можна відвідати музей марок або моделей транспорту, спуститися в ретромузей авто- мото- радіотехніки. Проте скільки не гуляй, а природа бере своє. Особливо взимку. Енергії витрачається багато і її необхідно поповнювати. Смачно поїсти у Вінниці не проблема, як і продегустувати різноманітні смачнючі напої. Можна просто навмання заходити в кав’ярні, а можна цілеспрямовано пошукати щось екзотичне.
«Кінь у протигазі» – це заклад з авторською кухнею та цікавими напоями. Ціни «львівські». Інтер’єр стилізовано під часи Першої світової війни та період українських Визвольних змагань. До речі, пам’ятник Симону Петлюрі є геть неподалік. В закладі вам подадуть «грубі москалики», таріль «Стрілецьку», салату «AVE гетьман», закуску «Не вкрадене щастя», основні страви «Скальки по фльотські» й «Таріль міністерську» та багато іншої смакоти.
Час збігає швидко і пора вертатися в театр. Дорога пролягає через район Єрусалимка. Саме тут концентрація цікавих будинків у стилі місцевого модерну. Вони дадуть уяву про те, якою була Вінниця в кінці ХІХ та початку ХХ століття. Може, ви не знали, але це місто зберегло планування з тих часів. Дещо з архітектурної спадщини було змінено, але навіть у сутінках будівлі чарували і розчаровували, були таємничими і гостинно відкривали свої секрети. Губитися в мереживі вуличок можна не лише у Львові та Одесі.
Режисер Тарас Мазур був занепокоєний ще з самого ранку. Виявилося, що хвороба вносить корективи, і потрібно вводити нових акторів у склад виконавців. А кожна зміна – це додаткова репетиція. Лунають дзвінки. Зала майже повна. Глядачі не лише в партері, а й на балконах та в ложах. На сцені починає розгортатися дійство на вулицях Верони. Хтось із критиків порівняв сценічні рішення із стилем стімпанк. Можливо, але більше нагадує постапокаліптичний світ з брутальним священником, металоконструкціями будинків, похмурим світлом та екстравагантним вбранням дійових осіб.
Історія стара, як світ. Любов долає перепони і смерть не може її зупинити. Лише от тут немає квітів, а є ключки – як зброя, ланцюги – як драбини, і танці – як дуелі. Помітно, що режисер добряче поганяв акторів, аби ті набули потрібних навичок, адже крім акторської майстерності потрібно було показати вміння кататися на роликах і робити це вчасно, похизуватися м’язами та бити степ. Навіжений Тібальт нагадував витонченого сибарита, з оманливим кривлянням, але він був по-справжньому небезпечним. Симпатяга Меркуціо став «харчем для хробаків» і зробив це, як жив – просто, у потрібний момент. Мужик! Цікаво були обіграні згадуваний вище священник та годувальниця Джульєтти. Вони стали мало не центральними персонажами на майже монохромній сцені, прокладаючи головним героям дорогу до щастя і загибелі.
Окремо про головних героїв. Актори Володимир Білозор та Марія Єрмолаєва зуміли показати вразливість юного кохання у страшних обставинах. Наче знаєш сюжет, і читав твір Шекспіра, переглядав кінофільми та класичні вистави, а сидиш і шморгаєш носом. Завмираєш і чуєш, що зал солідарний у тому хлюпанні, так жаль ту наївну любов. Ось ця непідробна молодість та недосвідченість і дала відчуття справжнього захоплення виставою. Вир емоцій, браво актори.
Глядач оцінив постановку оваціями. Артистів довго не відпускали зі сцени. А це ж не прем’єра. Це показник успіху і правильності вибраного шляху. Адже вінничани останніми роками представили дуже багато спектаклів за класичними творами в сучасному баченні. Через терніїї до зірок. Так досягається успіх.
Так закінчувався день у Вінниці. Було б літечко, йшли б собі, обговорюючи виставу, до фонтану. А так знову кав’ярня і смакування не лише кави, а й емоцій. І ще раз переконуєшся, скільки скарбів можна побачити у Вінниці. Переконайтеся в цьому самі.
