1,261 читачів

Творчий вечір Володимира Іванцева відбувся у центральній бібліотеці

14859810_1394714790546154_3281218006452198921_o
Чи можна боротися зі страшною хворобою, пережити втрату рідних і продовжувати творити?
 
«Так!» – дає відповідь Почесний громадянин Білої Церкви Володимир Опанасович Іванців. Попри усі тривоги, горе і негаразди, він зустрівся з друзями і читачами під час творчого вечора.
 
Його чекали з хвилюванням. Приїде, чи ні. Обіцяв, але біль у скаліченій нозі міг залишити поета вдома. Організатори вечора, працівники центральної міської бібліотеки, з тривогою виглядали у вікна. Вже й шанувальники тут і колега й соратник Андрій Гудима сонячно посміхається присутнім.
 
Приїхав. Поволі вибрався з авто і, не бажаючи допомоги, спираючись на одну милицю й тримаючи під пахвою іншу, піднявся у бібліотеку. Маестро поетичного слова зал зустрів оплесками. І було чого, адже майже кожен у залі міг розказати свою історію знайомства і спілкування з Іванцевим.
 
І розказували. Андрія Гудиму то взагалі можна слухати годинами і не втомлюватися. Андрій Дмитрович розказав про ті часи, коли тоді ще Андрійко і Володька вперше зустрілися в редакції газети. Знайомство не перервалося розлукою, і відтоді двоє письменників є гордістю Білої Церкви.

Також вітали поета просвітяни Петро Савченко й Таїна Братченко, видавець і голова «Молодої Просвіти» Костянтин Климчук, історик Анатолій Бондар, а художниця і письменниця Галина Невінчана згадала й про іванцівський «чарівний пендель», який допомагав їй у роботі.
 
Читалися вірші Володимира Опанасовича різних періодів творчості. Декламували їх діти, юнаки з дівчатами, а хор Білоцерківської станиці Братства ОУН-УПА виконав дві пісні – «За Україну» та «Червону калину». І, незважаючи на відтяту хірургом ступню, підвівся поет і співав стоячи, разом з усіма.

«Коли недуга вклала мене в лікарню, коли довелося пережити страшне горе – смерть моєї старшої дочки, я зрозумів, які добрі наші люди. До мене йшли і йшли бібліотекари, просвітяни, молоді просвітяни, вчителі, письменники, чиновники, керівники, учні… Вони надихнули мене на творчість. Більше половини матеріалу, який увійшов до нової збірки «Поглянь у себе у своїй сльозі», написані в лікарні. Спасибі вам!» – розчулено промовив Володимир Іванців. Ні, майстре, це вам ми дякуємо. І давайте нам приводи для подяк ще багато років.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: