На черзі дефіляда у Москві! «Чорні Запорожці» 72-ї ОМБр марширували вулицями Білої Церкви

Тисячі людей вийшло на вулиці Білої Церкви, щоб привітати вояків 72-ї ОМБр імені Чорних запорожців, які повернулися в місця постійної дислокації. Лише 4 листопада останній ешелон прибув у Білу Церкву з-під Авдіївки, а вже через добу бригада йшла маршем вулицями міста.

Городяни вітали славетну бригаду патріотичними «кричалками», гаслами і яскравими плакатами. Особливо «відривалася» молодь. Воно й не дивно, адже добре натренувалися в цій справі, очікуючи вояків на залізничному вокзалі. Численним кореспондентам центральних телеканалів не потрібно було вишукувати персонажів для тематичних коментарів, адже білоцерківці були по-справжньому щасливі й не приховували своїх емоцій. Як тільки перші шеренги з’явилися у воротах 5-го військового майданчику, так і покотилася хвиля живим коридором. Ні на хвилину не вмовкали люди. Раз у раз вихоплювалися з натовпу діти, підбігали до вояків і дарували мужнім чоловікам й ще мужнішим жінкам квіти, кульки і, головне, свою радість і щирі посмішки. А солдати, в свою чергу, махали руками у відповідь й знімали дійство на мобільні телефони. «Дякуємо вам, за допомогу!» – не раз кричали з ротних «коробочок» солдати й офіцери, впізнаючи знайомі обличчя волонтерів.

На площі перед міською радою відбулося вітання. Як водиться, на початку офіціоз. Найперше бригаду вітали від імені командування Сухопутних військ високі чини з Міноборони, потім народні депутати, губернатор, міський голова. Гомеричним сміхом білоцерківців супроводжувався виступ Олександра Горгана, який протягом своєї промови тричі згадав про свою «днюху». Були поздоровлення і від духовенства УПЦ Київського Патріархату і УПЦ. «Кияни» нагороджували солдатів та офіцерів «релігійними» орденами і медалями. Таким чином вони підтримали Верховного Головнокомандуючого Петра Порошенка, який підписав Указ про нагородження багатьох «Чорних запорожців» державними нагородами. Вручення яких відбулося тут таки.

А потім пролунала команда «Вільно» й особовий склад перейшов у розпорядження рідних і близьких. Одразу ж почався святковий концерт, який відкривав гурт «Антитіла». Проте більшість солдатів і офіцерів поспішили назад в казарму. «Зараз я хочу додому, – ділиться планами на сьогоднішній день «промберг» Арчі Малий. – Роз’їжджаємося хто куди. Так хочеться вже ці «дубові» берці зняти. Я в Смілу їду, а ось мій товариш в Тетіїв. Вдома будемо близько місяця, а там на полігон, на бойове злагодження. Куди потім пошлють на завдання не знаю».

Перед банерами з портретами героїв Небесної сотні й загиблих на війні білоцерківців ходить багато людей. Вони вдивляються в зображення, дехто не стримує сліз. «Я пройшовся тут і святковий настрій геть пропав. Молоді, маже діти, люди і вже…», – тихо говорить літній чоловік й спроквола йде геть. Багато малюків, яких з собою привели на площу батьки, теж витирають слізки з щічок.

Тут можна побачити багато бійців з перших хвиль мобілізацій. Про той час у нас якось не прийнято згадувати. Та й зустрічало їх тоді, в 2015-му році не так багато людей. А саме вони, погано озброєні й малонавчені, прийняли на себе перший удар ворога. «Ми не отримали якихось там нагород і це не дуже справедливо. Згадуємо часто між собою події чотирнадцятого року. І добре згадуємо і погане. Хочеться, щоб були відзначені герої того спекотного року. Або хоча б щоб про них не забули», – говорять молоді, сивіючі ветерани.

Не забудемо і напишемо. Бо пам’ять людська і вдячність — то найвища нагорода для полеглих в степах між курних териконів вояків. А їхні бойові побратими помстяться ворогові за їхні життя й спаплюжену українську землю.