1,336 читачів

Чарівна леді Тараса Мазура

DSC_1175

 

Колись білоцерківський, а тепер вінницький режисер Тарас Мазур поставив у Вінниці виставу, яку дуже хотів подарувати білоцерківському глядачеві за часів своєї роботи в театрі ім. Саксаганського

Мрії збуваються. Цими двома оптимістичними словами хочеться підтримати усіх тих, хто зневірився у власних долі й силах. Тарас Мазур, колись білоцерківський, тепер вінницький театральний режисер, неспростовний тому приклад. Його «Чарівна леді» – дійсно причарувала і закохала в себе.

Коли берешся за постановку відомої вистави – то ця справа може бути легкою і важкою водночас. Легка – бо вона легко впізнавана, й глядач налаштований на певне видовище, а важка – бо потрібно знайти свою «родзинку», щоб залом не прошелестів обурений шепіток: «Епігонство!»

Видається, що якби Тарас Мазур мав повну волю лету творчої фантазії й необмежений бюджет, то ми міс Дулітл не впізнали б. Наразі бачимо класичну виставу з фірмовим мазурським почерком. У чому він проявляється? У вмінні додати до оригіналу кілька «хуліганських» штрихів. Вони не розривають ланцюжку витонченого англійського гумору, а відтіняють його українською безпосередністю.

Переказувати сюжет «Леді» не потрібно. Кожен може зайти в Інтернет і ознайомитися з оригіналом та інтерпретаціями п’єси великого драматурга Бернарда Шоу. Його герої органічно вписуються в сьогоденні українські реалії. От лише пригоди героїні Елізабет могли б відбуватися десь поза межами Києва, бо мало хто зі спадкових киян розмовляє київською говіркою.

Тож, сипонувши, немов з кулемета, діалектизмами – безпосередня і мила Ліззі одразу закохує в себе глядачів. Вона така рідненька і зрозуміла. Акторська майстерність актриси Ольги Буги така багатогранна, що зал радів разом з нею, сумував, мало не підспівував. А коли Ольга «врізала» соло на барабанах (це була емоційна відповідь професору Генрі Хіггінсу на його муки-науки), то хотілося підскочити і викинути вгору правицю з рокерською «козою». Ольга Буга, разом зі своєю героїнею, пройшла генезу від зашмарканої простушки до витонченої леді. Тим паче, що леді віднайти було легко, не треба було терти дівчину щіткою у ванній кімнаті, а лише торкнутися лагідним словом чистої, без бруду, душі. Цікаво було б подивитися на гру Ольги в драматичній постановці. Потенціал в актриси неабиякий.

Учителі-мучителі Анатолій Вольський і Валерій Прус (відповідно професор Генрі Хіггінс та полковник Пікерінг), як два могутніх янголи-охоронці підтримували своєю грою Ольгу Бугу. Вони були втіленням британського, якогось кіплінговського, аристократизму та завзятості. Їхній «тягар білої людини» був спрямований не на тубільців з центральної Африки, а на мешканку «джунглів» поствікторіанського Лондона. А «цивілізувати» дівчину-«кокні» – завдання не з легких. От тільки дорогою до «цивілізації» вони розгубили свій надуманий лоск. Це погано? Аж ніяк.
Тарас Мазур утримався від однозначності в фіналі. І це наближує виставу до оригінального твору. Також він «зарізав» розвиток сюжетної лінії з батьком Ліззі, залишивши його грубим п’яничкою-альфонсом. Так, думається, буде правильніше. Бернард Шоу зі своїми соціалістичними ідеями інколи явно перегравав. А от ледь вловима любовна інтрига полковника Пікерінга й місіс Пірс, додає людяності виставі.

Загальне враження від побаченого позитивне. Тарас Мазур здійснив свою мрію і, наче Пігмаліон, створив свою Галатею. На неї приходять подивитися тисячі глядачів. Ліззі Дулітл стала для Мазура зіркою, до якої він прийшов крізь терни. В планах у режисера ще є трохи «похуліганити». А потім чекаємо драматичних постановок. Йому це вдасться і на театральному небі засяють нові зірки.

Де побачити цю виставу? У Вінниці. Так-так, у Вінниці є не лише сумнозвісна ставка «Вервольф» і яскраві фонтани, а й Вінницький обласний український академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського. Там гарна театральна атмосфера, талановиті трупа й оркестр.

Як доїхати до Вінниці? О 12:40 на зупинці “Залізничний вокзал” сідаєте на автобус “Біла Церква-Фастів”, а через годину по прибуттю у Фастів, пересідаєте на електропотяг “Київ-Рахни”. Прибуваєте у 16:40 до Вінниці. Селитеся в квартиру чи готель і у 18:30 починаєте насолоджуватися виставою. Повірте, у Вінниці є на що подивитися, крім фонтанів і музею М. Пирогова.

Коментарі

коментарів

Related posts

Leave a Comment

Увійти за допомогою: